Стаття 298-1 КПК – одна з тих правових норм, навколо яких ламається чимало списів у кримінальних провадженнях. Захисники часто посилаються на неї, намагаючись визнати докази недопустимими, а суди не завжди одностайні в її тлумаченні. Та нещодавно Верховний Суд у справі № 742/4668/23 розставив доволі чіткі акценти, які варто взяти на озброєння.
Давайте розберемося, про що саме йдеться, і чому ця постанова важлива не лише для юристів, а й для звичайних людей, які можуть опинитися в епіцентрі кримінального провадження.
Що трапилося?
Історія почалася в лютому 2022 року. Чоловік (назвемо його ОСОБА_6) гуляв у лісосмузі поблизу села Горова Білещина на Чернігівщині й натрапив на предмет, схожий на корпус гранати, та запал. Знайшов – і вирішив забрати додому. Без жодного дозволу, звісно.
У серпні 2023 року до його помешкання навідалися правоохоронці з ухвалою слідчого судді про обшук. Під час обшуку вилучили ту саму гранату (експертиза підтвердила: це була ручна наступальна осколкова граната РГД-5, придатна до вибуху) та набій калібру 5,45 мм. Чоловіка звинуватили за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України – придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Місцевий суд визнав його винним і призначив 3 роки позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. Апеляція вирок залишила без змін. Далі – касація.
У чому суть спору?
Захисник подав касаційну скаргу, де наполягав на істотних порушеннях. Аргументи були такі:
- Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук не була зазначена в реєстрі матеріалів досудового розслідування, а отже, її не відкрили стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України.
- Суди проігнорували порушення вимог статті 298-1 КПК.
Ось тут і криється найцікавіше. Чому захисник апелював саме до цієї норми? Бо вона регулює особливості використання доказів на межі між провадженнями про кримінальні проступки та злочини. І якщо тлумачити її буквально й широко – можна спробувати поставити під сумнів ледь не всю доказову базу.
Що каже стаття 298-1 КПК насправді?
Давайте прочитаємо цю норму уважно, без юридичного туману.
Частина перша каже: у провадженнях про кримінальні проступки, окрім «звичайних» доказів зі ст. 84 КПК, можна використовувати ще й такі джерела – пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і засобів фото-, кінозйомки та відеозапису.
Частина друга уточнює: ці специфічні джерела доказів (пояснення, медосвідування, висновок спеціаліста тощо) не можна використовувати у провадженні щодо злочину. Хіба що є ухвала слідчого судді за клопотанням прокурора.
І ось тут – головна пастка. Дехто читає ч. 2 ст. 298-1 КПК надто широко: мовляв, будь-які докази, зібрані у провадженні про проступок, не можна «тягнути» в провадження про злочин без додаткової ухвали. Але Верховний Суд із цим категорично не погодився.
Позиція Верховного Суду: чітке розмежування
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду пояснила: обмеження ч. 2 ст. 298-1 КПК стосуються виключно тих джерел доказів, які «живуть» лише в провадженнях про кримінальні проступки. Ідеться саме про пояснення, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів. На класичні докази за ст. 84 КПК – протоколи слідчих дій, висновки експертів, речові докази, документи – ця заборона не поширюється.
Суд послався на власну усталену практику, зокрема на постанови від 09 вересня 2024 року (справа № 484/2504/21) та від 07 листопада 2024 року (справа № 401/2378/21). Отже, це не якийсь одиничний випадок, а послідовна позиція.
У справі № 742/4668/23 жодних «специфічних» доказів за ст. 298-1 КПК не використовували. Усе, на чому будувалося обвинувачення, – це протокол обшуку, висновок експерта, протокол слідчого експерименту. Тобто звичайні, «класичні» докази. А тому посилання захисту на цю статтю були безпідставними.
А що з ухвалою про обшук?
Це питання Суд теж розібрав. Виявилося, що ухвала слідчого судді про обшук від 08 серпня 2023 року була постановлена в межах іншого провадження – за ч. 1 ст. 309 КК (незаконне зберігання наркотиків). Саме під час того обшуку, крім наркотичних речовин, виявили гранату. Далі прокурор виділив матеріали щодо гранати в окреме провадження.
Захисник стверджував: ухвала не згадана в реєстрі матеріалів саме цього провадження, отже, її не відкрили стороні захисту. Однак апеляційний суд встановив, що і ОСОБА_6, і його захисник власноручно розписалися в протоколах про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 серпня 2023 року. Жодних заяв чи клопотань вони тоді не подали.
Крім того, сам захисник в апеляції підтвердив: він знав про існування цієї ухвали в межах іншого провадження. Тож говорити про невідкриття доказів підстав не було.
Чому ця справа важлива?
Ключовий урок тут – не можна механічно застосовувати ст. 298-1 КПК до будь-якої ситуації на стику проступку та злочину. Ця норма створена для специфічних процесуальних джерел доказів – і лише для них. Якщо обвинувачення спирається на протоколи слідчих дій, експертизи, речові докази – жодних додаткових ухвал слідчого судді для їх використання не потрібно.
І ще один практичний момент: якщо обшук проводився в межах одного провадження, а його результати частково «переїхали» в інше (через виділення матеріалів), – це нормальний процесуальний механізм. Головне, щоб сторона захисту мала реальний доступ до цих матеріалів. І якщо вона з ними ознайомилася й підписала відповідні протоколи – оскаржувати це згодом буде вкрай важко.
Колегія суддів залишила касаційну скаргу без задоволення, а вирок і ухвалу апеляції – без змін. Постанова Верховного Суду в цій справі остаточна й оскарженню не підлягає.