Північна Ірландія, ще місяць тому блукаюча з двома перемогами в семи матчах, виглядає головним відкриттям Ліги націй. Три гри, жодної поразки, розгром України — і реальна путівка в еліту. А Грузія, яка ще недавно шуміла в плей-оф Євро-2024, за три матчі не забила жодного м’яча і залишилася з одним очком і новим тренером. Давайте розбиратися, як одна група перетворилася на два протилежні серіали.
Зелена хвиля, яку ніхто не чекав
Коли «зелено-біла армія» 25 вересня вийшла проти Грузії, у перемогу британців вірили небагато хто. До цього моменту команда Майкла О’Ніла виграла лише двічі в семи попередніх зустрічах — статистика, від якої у вболівальників зводило вилиці. Але вже на стартовий свисток ніби увімкнули іншу збірну: жорстка оборона, укол в атаці та 1:0 — Грузію переможено без шансів на відповідь.
Далі — цікавіше. Нічия з міцною Угорщиною (0:0) показала, що північноірландці вміють терпіти й вичавлювати результат навіть у в’язких, позбавлених моментів матчах. А 2 жовтня сталося те, що остаточно перевернуло таблицю: Україна була розгромлена з рахунком 3:0. Не нервова перестрілка, не випадкові голи — повноцінний холодний душ для суперника, який сам планував боротися за лідерство.
Зараз у підопічних О’Ніла 7 очок і перший рядок у групі B2. Вихід до Ліги А, де мешкають топ-збірні, з фантазії перетворився на задачу з відкритою датою виконання. І, чесно кажучи, для країни, яка останніми роками рідко балувала гучними успіхами, це був би історичний стрибок.
Окремої згадки заслуговує сам тренер. О’Ніл, який повернувся до збірної після тривалої перерви, здається, намацав ту саму хімію, коли скромні виконавці перестають боятися й починають грати з холодною зухвалістю. Саме це «трохи», якого не вистачало ще в серпні, зараз перетворює команду на одну з найбільш непоступливих у лізі.
Грузинські гірки: від слави до тиші
А тепер подивимося на інший полюс. Грузія в’їхала в жовтень, як у бетонну стіну. Поразка від Північної Ірландії в першому турі (те саме 1:0 25 вересня) миттєво прискорила розв’язку: Віллі Саньйоль — людина, яка історично витягла «хрестоносців» на Євро-2024 і навіть подарувала їм 1/8 фіналу, — був звільнений. У федерації вирішили, що провал у кваліфікації до чемпіонату світу-2026 плюс найслабший старт у Лізі націй — це вирок, оскарженню не підлягає.
На зміну прийшов 45-річний Рамаз Сванадзе, який п’ять років до цього вовтузився з молодіжкою U-21. Дебют вийшов змазаним, як стара плівка: нульова нічия з Україною дала перше очко, а вже 2 жовтня мінімальна поразка від Угорщини (0:1) повернула команду в стан ґроґґі. Баланс убивчий: три матчі, жодної перемоги, жодного забитого м’яча.
І ось у чому штука. Саньйоль будував авантюрний, емоційний футбол — той, що міг як рознести суперника, так і розвалитися сам. Сванадзе ж поки що не придумав, як запалити це полум’я знову. Команда виглядає загубленою, а всередині, судячи з настрою трибун, зріє розчарування. Парадокс: менш ніж рік тому Грузія святкувала історичний вихід із групи на Євро, а зараз екстрено шукає перезавантаження, перебуваючи за крок від зони вильоту.
Турнірний театр: що далі
Інтрига в групі B2 нині закручена до краю. Північна Ірландія, звісно, не виглядає беззаперечним гегемоном — календар ще зведе її і з Угорщиною, і з реваншистськи налаштованою Грузією. Але психологічна перевага та гра на куражі роблять свою справу: команда більше не боїться фаворитів.
У Грузії вибір мізерний: або наступний матч стає точкою неповернення, або Сванадзе терміново знаходить ключі до атаки, яка мовчить уже 270 хвилин. Поки ж у Белфасті рахують очки до еліти, у Тбілісі завмерли в очікуванні хоч якогось голу. І це, мабуть, найтривожніша тиша перед бурею.