Пропустили строк апеляційного оскарження і сподіваєтеся, що суд обов’язково його поновить? Не поспішайте з висновками. Верховний Суд нещодавно розглянув показову справу, яка чітко окреслила межі суддівської лояльності до тих, хто запізнився зі скаргою.
У справі № 766/9946/21 адвокат намагався переконати суд, що пропуск строку на апеляційне оскарження стався через окупацію Херсона, зміну робочої адреси та неналежне повідомлення про судове засідання. Проте ні апеляційний суд, ні касація цих аргументів не прийняли. То що ж пішло не так? Давайте розбиратися поступово.
Про що, власне, справа
У січні 2025 року Херсонський міський суд відмовив виправній колонії в задоволенні подання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким засудженому. Іншими словами – людину не випустили на волю раніше, ніж передбачав вирок. Рішення ухвалили без участі засудженого і без участі його захисника. Суд першої інстанції жодних повідомлень їм не надсилав.
Захисник дізнався про ухвалу не одразу. 30 червня 2025 року він направив до суду адвокатський запит і попросив надіслати копію рішення на свою електронну пошту. Суд виконав прохання – 2 липня 2025 року копія ухвали полетіла на вказану адвокатом електронну скриньку. Доставка підтверджується автоматичним звітом, усе зафіксовано.
А тепер увага: апеляційну скаргу адвокат подав лише 18 березня 2026 року. Майже через дев’ять місяців після отримання копії рішення. Чи можна вважати таку затримку виправданою? Суд відповів однозначно: ні.
Сім днів, які вирішують усе
Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює чітке правило: апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом семи днів з дня її оголошення. Це пункт 2 частини 2 статті 395 КПК України. Сім днів – і крапка.
Але є нюанс, і він важливий. Якщо ухвалу постановили без виклику особи – строк апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання нею копії цього рішення. Частина 3 тієї ж статті 395 Кримінального процесуального кодексу України прямо це передбачає.
У нашій ситуації засудженого і захисника на засідання не викликали. Отже, відлік семи днів розпочався з моменту, коли адвокат отримав копію ухвали. А отримав він її 2 липня 2025 року – електронною поштою. Далі починається найцікавіше.
Що таке поважні причини – і чому окупація тут не допомогла
Адвокат у клопотанні про поновлення строку посилався на тимчасове припинення роботи Херсонського міського суду через окупацію міста у 2022-2023 роках, на зміну своєї робочої адреси та на те, що суд не повідомив його про засідання.
Звучить переконливо? На перший погляд – так. Але суд подивився на хронологію подій і побачив зовсім іншу картину.
Стаття 117 КПК України передбачає, що пропущений строк поновлюється лише за наявності поважних причин. Поважні причини – це обставини, які об’єктивно не залежать від волі людини, є непереборними і реально унеможливлюють своєчасне звернення до суду. Не «було незручно», не «забув», не «чекав слушної нагоди».
Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на один критичний факт: адвокат сам попросив надіслати копію ухвали на свою електронну пошту, суд це зробив, і доставка підтверджена. З цього моменту захисник достеменно знав про рішення. Припинення роботи суду у 2022-2023 роках жодним чином не могло завадити подати скаргу в липні 2025-го – коли і суд працював, і рішення вже було на руках.
Тут важливий момент: суд не заперечував, що повідомлення про саме засідання не здійснювалося. Але ж строк на оскарження для особи, яку не викликали, починається не з дати засідання, а з дати отримання копії рішення. І ось цю копію адвокат отримав. Усе законно, усе логічно.
Електронна пошта – це серйозно
Мабуть, найважливіший практичний урок із цієї справи стосується комунікації із судом. Багато хто досі ставиться до електронної пошти як до чогось неофіційного, майже як до повідомлення в месенджері. Це небезпечна ілюзія.
Кримінальний процесуальний кодекс України дозволяє листуватися електронною поштою, і коли адвокат сам зазначає свою електронну адресу в запиті, суд має повне право нею користуватися. Причому без жодних додаткових підтверджень.
Верховний Суд наголосив: особа, яка просить направити рішення на її e-mail, зобов’язана цей e-mail перевіряти. Суд, що комунікує за вказаними реквізитами, діє правомірно й добросовісно. Не перевірили пошту вчасно – це ваші проблеми, не суду.
До речі, захисник у цій справі отримав доступ до матеріалів через підсистему «Електронний суд» 13 березня 2026 року і подав скаргу за кілька днів після цього. Але суд уже не міг зарадити – строк апеляційного оскарження сплив ще в липні 2025-го, коли копія ухвали опинилася в електронній скриньці адвоката. Ознайомлення з матеріалами через вісім місяців ситуацію не рятує.
Чому Верховний Суд став на бік апеляції
Касаційний суд перевіряє не факти, а правильність застосування закону. У цій справі він побачив, що апеляційний суд діяв у межах статей 370, 399 та 418 КПК України: з’ясував дату початку строку, дату подання скарги, оцінив наведені адвокатом причини пропуску й визнав їх неповажними.
Колегія суддів також зауважила цікаву деталь: засуджений і його захисник є самостійними суб’єктами оскарження відповідно до статті 393 КПК України. Тобто навіть якщо адвокат проґавив строк, сам засуджений теоретично міг подати скаргу вчасно. Це додатковий аргумент, який свідчить про відсутність порушення права на захист.
Окремо суд підкреслив: адвокат у касаційній скарзі так і не пояснив, яким чином окупація Херсона у 2022-2023 роках завадила йому подати апеляцію в липні 2025-го. Причинно-наслідкового зв’язку між цими подіями немає – і це стало фатальним для всієї аргументації сторони захисту.
Ухвала Херсонського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року залишилася без змін, а касаційна скарга – без задоволення. Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Кілька простих правил, які рятують від катастрофи
Коли йдеться про строк апеляційного оскарження, помилка навіть на один день може коштувати людині свободи. У цій справі засуджений втратив шанс на перегляд рішення, яке потенційно могло змінити його долю.
Звідси кілька очевидних, але від того не менш важливих правил.
Перше: отримали копію судового рішення електронною поштою – одразу фіксуйте дату і рахуйте сім днів. Не тиждень «приблизно», не місяць, не пів року. Рівно сім календарних днів, і жодних винятків закон для цієї категорії ухвал не передбачає.
Друге: поважними причинами суд визнає лише те, що ви реально не могли контролювати. Раптова госпіталізація з підтвердними документами, стихійне лихо, через яке ви фізично не дісталися до суду. Натомість завантаженість, відпустка, зміна офісу чи банальне «не встиг» – усе це не працює.
І третє, про що часто забувають: електронна пошта – такий самий офіційний канал зв’язку, як і звичайна. Особливо коли ви самі попросили суд нею користуватися. Не перевіряти пошту місяцями – ризик, за який доведеться відповідати самостійно, без жодних шансів перекласти провину на суд.
Справа № 766/9946/21 – гарна ілюстрація того, що навіть найдраматичніші життєві обставини не звільняють від процесуальної дисципліни. Суд може розуміти ваші труднощі й навіть співчувати їм. Але рішення він ухвалюватиме за законом, а не за емоціями. І це, чесно кажучи, правильно – інакше правова визначеність перетворилася б на хаос із нескінченними «поважними причинами».