Пропустили строк на апеляційне оскарження і сподіваєтесь, що карантин чи воєнний стан усе виправлять? Свіжа постанова Верховного Суду у справі № 904/3830/19 розставляє всі крапки над «і». І відповідь, чесно кажучи, невтішна для тих, хто звик відкладати судові справи на потім.
Оренда, борги і шість років мовчання
Уявіть ситуацію. Ви орендуєте комунальне приміщення під бізнес. Якийсь час усе добре, а потім – фінансові труднощі, орендна плата не надходить. Управління комунальної власності подає позов: розірвати договір і повернути приміщення.
Саме так сталося з підприємцем Кірєєвим Є. Є. У листопаді 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області задовольнив позов і зобов’язав його повернути нежитлове приміщення площею 42,8 м² у Кривому Розі. Рішення набрало законної сили. Але замість того щоб подати апеляцію вчасно, підприємець звернувся до суду аж у грудні 2025 року. Через шість років після ухвалення рішення.
Чому так довго? За словами Кірєєва, про рішення він дізнався лише 5 вересня 2025 року – коли заарештували його банківські картки. Після цього звернувся до суду, отримав копію рішення і подав апеляційну скаргу.
Двадцять днів, які вирішують усе
Тут важливий момент. Господарський процесуальний кодекс України у статті 256 встановлює чіткий строк на апеляційне оскарження – 20 днів із моменту проголошення рішення. Якщо вам не вручили повний текст одразу, 20 днів відраховуються від дня отримання.
Крім того, частина друга статті 261 ГПК України передбачає жорстке правило: апеляційну скаргу, подану пізніше ніж через рік після складення повного тексту рішення, суд не прийме. Без варіантів. Винятків лише два: особу взагалі не повідомили про розгляд справи або строк пропущено через обставини непереборної сили.
Але ж Кірєєв був стороною у справі! Суд надсилав йому документи за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі. І ось тут найприкріший факт: на конверті з ухвалою про відкриття провадження стоїть відмітка пошти – «за письмовою відмовою одержувача». Тобто він сам відмовився отримувати судову кореспонденцію. А тепер посилається на те, що нічого не знав.
Карантин не рятує, воєнний стан – теж
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підприємець навів дві обставини: карантин під час COVID-19 і воєнний стан.
Карантин. Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» справді передбачав продовження процесуальних строків. Але карантин скасували 30 червня 2023 року. Скаргу подали в грудні 2025-го. Відчуваєте часовий розрив?
Воєнний стан. Верховний Суд наголошував неодноразово: сам факт воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків. Потрібен конкретний зв’язок. Ви були в окупації? Втратили доступ до документів через бойові дії? Доводьте це доказами. Абстрактне «у країні війна» суд до уваги не бере.
Кірєєв Є. Є. жодних таких доказів не надав. Просто послався на загальновідомі обставини – і все.
Що сказав Верховний Суд
Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 24 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження. Підприємець подав касацію. Верховний Суд залишив ухвалу без змін, а скаргу – без задоволення.
Логіка Суду проста, але варта того, щоб у неї вдуматися. Право на апеляційний перегляд гарантоване пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України. Але це право не абсолютне. Воно врівноважується принципом правової визначеності – res judicata. Суть цього принципу: остаточне судове рішення не можна переглядати лише тому, що комусь захотілося нового розгляду.
Європейський суд з прав людини ще у справі «Пономарьов проти України» підкреслив: сторони зобов’язані в розумні інтервали часу цікавитися станом свого судового провадження. Колегія суддів Верховного Суду прямо зазначила: причини пропуску строку мають бути об’єктивно непереборними. Такими, що не залежать від волі людини. А коли ви роками не цікавитеся справою і згадуєте про неї лише після арешту рахунків – це не об’єктивна перешкода. Це звичайна недбалість.
Декілька простих речей наостанок
Перше. Слідкуйте за судовими справами, в яких берете участь. Навіть якщо ви фізично не отримали пошту, суд вважає вас повідомленим, коли надіслав документи на адресу з державного реєстру. Це ваша відповідальність – отримати кореспонденцію.
Друге. Строк на апеляційне оскарження – 20 днів – реально працює. Не пропускайте його, сподіваючись на «потім поновимо».
Третє. Карантин закінчився, а воєнний стан не є чарівною паличкою для виправдання багаторічного зволікання. Хочете поновити строк – доводьте конкретний причинно-наслідковий зв’язок.
І головне: якщо отримали судову повістку – не відмовляйтеся від неї. Бо згодом саме ця відмова стане доказом того, що вас належно повідомили, а ви просто не захотіли брати участь у процесі.
Господарський процесуальний кодекс України встановлює строки не для того, щоб ускладнити життя. Вони потрібні, щоб спірні правовідносини колись ставали стабільними, а судові рішення – остаточними. Інакше справи тягнулися б десятиліттями, а правова визначеність перетворилася б на фікцію. Справа № 904/3830/19 – яскраве нагадування про те, що навіть найвищий суд не готовий жертвувати стабільністю заради тих, хто роками ігнорував власні процесуальні обов’язки.