Строк оскарження вимоги про сплату єдиного внеску – шість місяців. Але з якого моменту він починає спливати? Уявіть: ви відкриваєте «Дію» і раптом бачите, що ваш рахунок заблоковано. З’ясовується – податкова виставила вимогу про сплату боргу ще кілька років тому, а ви про це навіть не здогадувалися. Чи можна за таких обставин оскаржити вимогу в суді? Чи строк уже безнадійно пропущено?
Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 420/11772/25. Рішення, ухвалене колегією суддів 28 травня 2026 року, виявилося доволі показовим – воно нагадує, що формальний підхід до процесуальних строків не завжди виправданий.
Що сталося: хронологія спору
Жінка звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області. Вона просила скасувати дві вимоги про сплату боргу з єдиного внеску – одну від 8 лютого 2019 року на суму 18 276,72 грн, іншу від 2 лютого 2021 року на 37 788,74 грн. Крім того, позивачка вимагала скасувати нарахування ЄСВ за 2017–2020 роки та зобов’язати податкову скоригувати дані в інтегрованій картці платника.
Позов подали у квітні 2025 року. Минуло більше чотирьох років після винесення першої вимоги.
Чому так довго? За словами жінки, про існування цих вимог вона дізналася лише на початку 2025 року – через застосунок «Дія», після блокування рахунку. До того моменту вона просто не знала, що податкова щось від неї вимагає. Коли зрозуміла – одразу звернулася до контролюючого органу із запитом, отримала відповідь і пішла до суду.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Одеський окружний адміністративний суд позовну заяву залишив без розгляду. П’ятий апеляційний адміністративний суд із таким рішенням погодився.
Логіка була такою. По-перше, оскаржувані вимоги надсилалися позивачці рекомендованими листами. Листи повернулися до відправника з позначками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній». А за законом – зокрема за Інструкцією № 449 та Податковим кодексом України – це вважається належним врученням.
По-друге, стосовно позивачки ще у 2019 та 2021 роках відкрили виконавчі провадження. Протягом 2022–2023 років із її доходів уже стягували кошти. Суди припустили: якщо роботодавець проводив відрахування, то відповідно до статті 110 КЗпП України мав повідомляти працівницю про це під час кожної виплати зарплати. Отже, жінка мусила знати про борг ще з лютого 2022 року.
По-третє, у справі було платіжне доручення від 9 грудня 2023 року – позивачка добровільно сплатила частину заборгованості, причому поза межами виконавчого провадження. Це, на думку судів, доводило її обізнаність із боргом задовго до 2025 року.
Загальний висновок судів попередніх інстанцій: жінка пропустила шестимісячний строк без поважних причин. Пасивна поведінка і незнання про порушення через байдужість до своїх прав – не привід для поновлення строку.
Що сказав Верховний Суд
І ось тут починається найцікавіше. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під головуванням судді-доповідача Блажівської Н.Є. подивився на ситуацію інакше.
Перше, на що звернули увагу, – суди попередніх інстанцій визнали факт належного вручення вимог, але не перевірили, чи була позивачка фактично обізнана про їх винесення. А це ключовий момент. Адже строк оскарження вимоги про сплату єдиного внеску починає свій перебіг не з дати на папері, а з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Про це прямо говорить частина друга статті 122 КАС України.
Верховний Суд нагадав важливу річ: Закон № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не передбачає жодних спеціальних обмежувальних строків для судового оскарження вимоги. Тобто діє загальне правило Кодексу адміністративного судочинства України – шість місяців із моменту, коли людина реально дізналася.
Але чи справді позивачка знала? Суди першої та апеляційної інстанцій, по суті, побудували свій висновок на презумпції: якщо закон зобов’язує роботодавця повідомляти про відрахування, значить, повідомив. Проте жодних доказів, що роботодавець справді це зробив, у матеріалах справи не було.
Те саме стосується часткової сплати боргу у 2023 році. Суди не встановили, чи розуміла жінка, що сплачує саме за оскаржуваними вимогами, чи їй були відомі їхні реквізити та правова природа. Сам по собі факт платежу – особливо здійсненого поза межами виконавчого провадження – ще не означає, що людина усвідомлювала: вона виконує конкретний акт податкового органу.
Поштове повідомлення теж має значення
Окремо Верховний Суд наголосив на тому, що суди мали перевірити дотримання оператором поштового зв’язку вимог Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270.
Тут важливий момент: чи вкладалися повідомлення до абонентської скриньки? Чи надсилалися смс-повідомлення? Чи були дотримані строки зберігання листів? Усе це безпосередньо впливає на визначення моменту, з якого вимогу можна вважати врученою. А від цього моменту, своєю чергою, залежить і початок перебігу строку оскарження вимоги про сплату єдиного внеску.
Колегія суддів послалася на власну постанову від 5 березня 2026 року у справі № 120/12990/25, де вже зверталася увага на важливість дотримання операторами поштового зв’язку цих правил у контексті оцінки пропуску процесуальних строків.
Право на доступ до суду – не порожній звук
Верховний Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Bellet v. France». Позиція така: обмеження права на доступ до суду допустимі, але вони не можуть порушувати саму сутність цього права. Має бути розумний баланс між застосованими засобами і метою.
Коли людину позбавляють можливості судового захисту лише на підставі припущень – це і є той самий надмірний формалізм, який порушує статтю 55 Конституції України та пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, позивачка у касаційній скарзі посилалася на обставини воєнного стану – повітряні тривоги, обстріли, перебої з електропостачанням, погіршення психоемоційного стану. І хоча Верховний Суд не аналізував ці аргументи окремо, вони також можуть бути враховані під час нового розгляду справи. Адже війна – це не просто фон, а реальний фактор, який ускладнює людям доступ до правосуддя.
Куди рухається справа далі
Верховний Суд скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року. Справу направили на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Тепер Одеському окружному адміністративному суду доведеться детально дослідити всі обставини: чи була позивачка фактично обізнана з вимогами, чи дотримано процедуру поштового повідомлення, чи справді роботодавець інформував її про відрахування, і якщо так – коли саме. І вже на підставі цих фактів вирішувати, чи пропущено строк оскарження вимоги про сплату єдиного внеску і чи є підстави для його поновлення.
Ця справа – гарне нагадування про те, що право на судовий захист не повинно залежати від того, наскільки формально суд підійшов до підрахунку календарних днів. Іноді за сухими датами стоять реальні життєві обставини, які варто побачити. А тягар доказування обізнаності особи з рішенням суб’єкта владних повноважень не може перекладатися на цю особу через саме лише припущення, що «вона мала б знати».