Строк пред’явлення вимог до спадкоємців звучить як нудна юридична деталь, але саме він вирішує, кому дістанеться квартира. У справі № 753/9161/22 цей строк став вузлом, через який Верховний Суд 10 квітня 2024 року скасував постанову апеляції та повернув спір на новий розгляд.
Давайте розберемося, з чого все почалося. У липні 2007 року батько позивачки оформив у банку кредит на 220 000 доларів США під 13,5% річних. Під забезпечення він передав в іпотеку дві квартири. Одна з них згодом і стала тією самою спірною нерухомістю.
Іпотека, якщо просто, це застава нерухомості. Боржник залишається власником, але якщо кредит не повертає, банк може звернути стягнення на квартиру. Ще у 2012 році банк виграв заочне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто спір навколо цих квартир тягнеться давно.
У 2013 році позичальник помер. Його донька прийняла спадщину, а в червні 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину на квартиру. Здавалося б, історія проста: успадкувала, оформила, живи собі спокійно. Але квартира перебувала в іпотеці, і це все змінює.
Кредит нікуди не зник разом зі смертю позичальника. Борг увійшов до складу спадщини. Спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця особистим майном, але до нього переходить статус іпотекодавця. Тобто банк може задовольнити вимогу за рахунок вартості успадкованої квартири.
Кстати, смерть іпотекодавця сама по собі іпотеку не припиняє. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» не містить такої підстави. Натомість іпотека залишається чинною для спадкоємця, який набуває статус іпотекодавця.
А от порядок, за яким банк має вимагати своє від спадкоємців, регулюють статті 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. І там є чіткі строки.
Кредитор, який знав або міг знати про відкриття спадщини, повинен заявити вимогу до спадкоємців протягом шести місяців із дня, коли дізнався про неї. Якщо ж не знав і не міг знати – не пізніше одного року від настання строку вимоги. Це і є той самий строк пред’явлення вимог до спадкоємців.
Наприклад, якщо банк дізнався про смерть позичальника 4 травня 2018 року, шість місяців спливають 4 листопада того ж року. Після цієї дати вимагати борг від спадкоємця вже не можна.
Пропуск тут карається жорстко. На відміну від позовної давності, сплив цього строку позбавляє кредитора самого права вимоги. Тобто право просто припиняється, а не лише ускладнюється судовий захист. І стосується це і кредиту, і іпотеки, яка його забезпечує. Про це свого часу висловилася Велика Палата Верховного Суду.
У вересні 2020 року банк, який після кількох перейменувань став АТ «Сенс Банк», звернувся до нотаріуса і зареєстрував за собою право власності на іпотечну квартиру. А в листопаді того ж року продав її іншій людині. Покупець, найімовірніше, діяв добросовісно – купував квартиру у банку, який на той момент значився власником у реєстрі.
Спадкоємиця пішла до суду, щоб витребувати майно з чужого незаконного володіння. Тут з’являються два терміни, які варто розтлумачити. Віндикація – це спосіб захисту, коли власник повертає річ, якою незаконно володіє інша особа. А добросовісний набувач – той, хто купив майно у людини, яка не мала права його продавати, але покупець про це не знав і не міг знати.
Її аргумент був простий. Банк пропустив строк пред’явлення вимог до спадкоємців, тож втратив право вимоги і за кредитом, і за іпотекою. А раз так, реєстрація права власності за банком і подальший продаж квартири – незаконні.
Суд першої інстанції погодився і витребував квартиру з володіння покупця на користь спадкоємиці. Апеляція це рішення підтримала. Логіка була такою: майно вибуло з володіння власниці поза її волею, тому його можна витребувати навіть у добросовісного набувача. Це прямо випливає зі статті 388 Цивільного кодексу України.
Тут важливий нюанс. Щоб зрозуміти, коли саме банк дізнався про смерть позичальника, суди зазирнули в матеріали іншої справи. І знайшли там копію відзиву банку, з якої випливало: станом на 4 травня 2018 року кредитор достовірно знав про смерть. Саме від цієї дати відрахували шість місяців і визнали, що строк сплив.
Але покупець не здався. Його адвокат подав касаційну скаргу і вказав на процесуальну ваду, яка зруйнувала всю конструкцію. Річ у тім, що висновок про пропуск банком строку суди зробили на підставі копії того самого відзиву. І копія ця виглядала підозріло.
На документі не було жодних відміток суду, які б підтверджували, що відзив справді подавали в межах тієї іншої справи. Адвокат просив апеляційний суд витребувати оригінал. Суд відмовив, і навіть не пояснив, чому.
Ось тут і зарита головна проблема. Стаття 95 Цивільного процесуального кодексу України вимагає, щоб письмові докази подавалися в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо учасник справи ставить копію під сумнів, а оригінал не поданий, суд не має брати такий доказ до уваги.
Верховний Суд наголосив: апеляція побудувала свій висновок виключно на копії сумнівного документа. Жодного обґрунтування відмови у витребуванні оригіналу суд не навів. Тобто ключове питання – чи пропустив банк строк пред’явлення вимог до спадкоємців – вирішили на підставі доказу, якість якого викликала обґрунтовані сумніви.
До того ж суд касаційної інстанції не може сам встановлювати нові обставини. Його завдання – перевірити, чи правильно нижчі суди застосували норми права. Тож виправити такий недолік на стадії касації неможливо. Справу довелося направити на новий апеляційний розгляд.
Касаційний суд послався і на статтю 411 Цивільного процесуального кодексу України. Вона передбачає скасування рішення, коли суд не дослідив докази, необґрунтовано відхилив клопотання про їх витребування або встановив обставини на підставі недопустимих доказів.
Тож постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року скасували, а справу направили на новий розгляд до апеляційного суду. Тепер там доведеться заново з’ясовувати, коли банк реально дізнався про смерть боржника і чи справді минув строк пред’явлення вимог до спадкоємців.
Копія документа – це ще не сам документ. Якщо інша сторона сумнівається в копії, суд має або витребувати оригінал, або пояснити, чому не робить цього. Інакше навіть логічний на перший погляд висновок може не встояти в касації. А доля квартири залежатиме не від того, хто «правий по життю», а від того, чи підтверджені обставини належними доказами.
