Строки давності в антимонопольних справах – це не просто формальність, яку можна ігнорувати. Це реальний правовий інструмент, здатний поховати навіть найретельніше підготовлене рішення Антимонопольного комітету. Саме це й сталося у справі № 904/3067/25, де Верховний Суд остаточно підтвердив: притягувати підприємця до відповідальності через сім років після подій – незаконно.
Давайте розберемося, що ж там відбулося.
Суть конфлікту: торги, заява конкурента і сім років очікування
У лютому 2018 року ФОП Хлєбніков Р.В. взяв участь у публічних торгах. Разом із ним змагалися ще троє учасників. Угоду за результатами так і не уклали – здавалося б, історія закінчилась.
Але не для Антимонопольного комітету.
У березні 2018 року один з інших учасників – ФОП Дараган О.М. – подав заяву про можливу змову між Хлєбніковим і ще одним учасником. Колегія АМК дала доручення провести перевірку. І далі почалося те, що суди згодом назвуть «станом тривалої правової невизначеності».
Розпорядження про початок розгляду справи АМК видав аж 3 лютого 2023 року – майже через п’ять років після першого доручення. А саме рішення про накладення штрафу адміністративна колегія ухвалила 8 квітня 2025 року. Від моменту торгів до фінального вердикту минуло понад сім років.
Що побачив АМК у діях учасників
Колегія АМК знайшла чимало збігів між двома учасниками – ФОП Хлєбніковим і ФОП Дядею С.А.:
– пропозиції обидва завантажили в систему 9 лютого 2018 року з різницею у сім хвилин;
– для входу в систему і подання документів використовували одну IP-адресу;
– оплату за участь у торгах провели в один день через рахунки в ПриватБанку, причому вхід до системи «Клієнт-Банк» здійснювався з тієї ж IP-адреси;
– у тендерних пропозиціях виявили однакові граматичні помилки та спільні графічні дефекти на сканованих копіях;
– файли мали ідентичні технічні характеристики, що вказувало на використання одного програмного забезпечення.
На перший погляд – картина досить переконлива. АМК кваліфікував дії за пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» як антиконкурентні узгоджені дії, що спотворили результати торгів. На Хлєбнікова наклали штраф у 34 000 гривень.
Але суди подивилися на справу під іншим кутом.
Чому суди стали на бік підприємця
Перше, що впало в око – строки. Господарський суд Дніпропетровської області, а згодом і Центральний апеляційний господарський суд звернули увагу на кілька ключових моментів.
Усі докази, зібрані АМК, стосувалися виключно лютого 2018 року. Жодних нових фактів за наступні роки не з’явилося. Запити та пояснення 2023-2025 років – це лише процесуальні документи, а не свіжі докази змови.
Другий момент – заява ФОП Дарагана, яка стала підставою для всього розслідування, за законом мала бути розглянута протягом 30 днів (або 60 днів – якщо строк продовжити). Жодних рішень про продовження АМК не приймав. Отже, граничний строк для початку розгляду справи сплив ще 22 квітня 2018 року. А розпорядження видали аж у 2023-му. Тобто поза межами законної процедури.
І третій, вирішальний момент – власне строки давності в антимонопольних справах. Стаття 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» чітко встановлює: суб’єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності, якщо минуло п’ять років з дня порушення. Торги відбулися в лютому 2018 року. П’ятирічний строк сплив у лютому 2023-го – ще до того, як АМК ухвалив своє рішення.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у постанові від 2 липня 2026 року повністю підтримав позицію нижчих інстанцій. І тут важливо зрозуміти логіку суду – вона не зводиться до простого підрахунку календарних днів.
Ключовий аргумент АМК звучав так: перебіг строку давності зупиняється на час розгляду справи (частина друга статті 42). Інакше кажучи – поки ми розглядали, строк не йшов. Логічно? На перший погляд – так. Але Верховний Суд нагадав: зупинення строку давності не може скасовувати чи підміняти собою сам п’ятирічний строк, передбачений частиною першою цієї ж статті. Це різні правові механізми, і один не відновлює інший.
«Розгляд справи» і «строк давності» – поняття не тотожні. Перше не реанімує друге, якщо воно вже спливло. У цій конкретній ситуації всі фактичні обставини стосувалися 2018 року, нових доказів не з’явилося, а розслідування тривало без об’єктивних на те причин.
Суд також послався на принцип «належного урядування». Державні органи зобов’язані діяти вчасно та послідовно, особливо коли йдеться про майнові права осіб. Семеро років для розслідування однієї закупівлі з обмеженим колом учасників – це не ретельність, а бездіяльність, яка порушує права суб’єктів господарювання.
Окремо Верховний Суд наголосив: тривалий розгляд створив для підприємця стан правової невизначеності. За сім років втрачаються докази, стираються деталі, слабшає можливість повноцінного захисту. Це порушує баланс сторін – АМК мав скільки завгодно часу на збір інформації, а підприємець роками жив під загрозою санкцій.
Дискреція АМК: де проходить межа
Колегія суддів також висловилася щодо дискреційних повноважень Антимонопольного комітету. Так, АМК має право на власний розсуд визначати, як і скільки збирати докази. Але цей розсуд не безмежний.
Дискреція не може бути свавільною. Вона обмежена Конституцією, законами, принципом верховенства права. Якщо закон прямо не встановлює конкретний строк для певних дій – це не означає, що дозволено все і на будь-який термін. Межі розсуду повинні бути мінімально достатніми.
Цікава деталь, яку помітили суди: розслідування проводили лише щодо двох учасників – тих самих, кого згадав у заяві ФОП Дараган. Інші учасники тих самих торгів залишилися поза увагою. Це викликає питання про об’єктивність і повноту розслідування.
Чому ця справа важлива для бізнесу
Кейс у справі № 904/3067/25 показує: строки давності в антимонопольних справах – реально працюючий механізм захисту. І суди готові його застосовувати, навіть коли йдеться про справжні збіги в документації учасників торгів.
Якщо АМК роками тягне з розслідуванням, не збирає нових доказів, порушує процедурні строки розгляду заяв – його рішення можна успішно оскаржити. І аргумент «ми ж державний орган, у нас дискреція» тут не спрацює.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» захищає конкуренцію, але робить це в межах, які не дозволяють забувати про права тих, кого перевіряють. П’ять років – це межа. І Верховний Суд чітко дав зрозуміти: переступати її не можна, навіть якщо дуже хочеться.
Для самого ж Антимонопольного комітету ця постанова – сигнал про те, що суди перевірятимуть не лише зміст рішень, а й процедуру їх ухвалення. І розуміння того, як працюють строки давності в антимонопольних справах, сьогодні стає критично важливим для обох сторін – і для тих, хто перевіряє, і для тих, кого перевіряють.