Структура власності медіа стала предметом гострого судового спору між одеською радіокомпанією та міськвиконкомом. Справа № 916/4996/24, яка пройшла аж три судові інстанції, завершилася рішенням, що змушує замислитися над механізмами реалізації медійного законодавства. Верховний Суд відмовив радіокомпанії в позові, хоча ще дві інстанції до цього були на її боці. Чому так сталося? Давайте розбиратися покроково.
Суть конфлікту: коли закон каже одне, а реальність – інше
Радіомовна компанія «Радіо-Одеса» – приватне товариство з обмеженою відповідальністю. 75% його статутного капіталу належить ТОВ «Одеса-Мама», а 25% – Виконавчому комітету Одеської міської ради. Така структура склалася задовго до реформи медійного законодавства і нікого не бентежила.
31 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про медіа». Частина друга його 21-ї статті встановила пряму й недвозначну заборону: суб’єктом у сфері аудіовізуальних медіа не може бути особа, до структури власності якої входять органи місцевого самоврядування.
Є два винятки: публічні аудіовізуальні медіа (скажімо, комунальні некомерційні підприємства, створені громадами) та суб’єкт у сфері парламентського мовлення (телеканал «Рада»). «Радіо-Одеса» до жодної із цих категорій не належить. Це звичайне приватне радіо – і за законом жоден орган влади не може бути серед його засновників.
Пункт 17 розділу X Закону України «Про медіа» дав суб’єктам у сфері медіа шість місяців на те, щоб упорядкувати структуру власності. Відлік пішов з 31 березня 2023 року. Строк сплив 30 вересня 2023 року. Тобто з 1 жовтня 2023 року все мало бути «чисто». Але у «Радіо-Одеси» нічого не змінилося – міськвиконком як значився засновником з часткою 25%, так і залишився.
Час ішов, і проблема почала набувати загрозливих обрисів. У червні 2024 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення надіслала компанії лист. Суть: ви не можете продовжити ліцензію на мовлення, тому що ваша структура власності медіа не відповідає закону. Ліцензія спливала 24 липня 2024 року. А без ліцензії – немає радіо.
Тут важливий момент. Національна рада – це регулятор, який відповідно до статті 97 Закону «Про медіа» здійснює нагляд за дотриманням законодавства у медійній сфері. І вона має право відмовити у продовженні ліцензії, якщо структура власності ліцензіата суперечить частинам першій-третій статті 21. Саме на це регулятор і послався.
У лютому 2025 року відбулися позачергові загальні збори учасників товариства. Присутні обидва учасники – ТОВ «Одеса-Мама» (75%) та Виконавчий комітет (25%). Порядок денний включав питання про вихід міськвиконкому з товариства. Представник міськвиконкому голосував «проти». Але рішення ухвалили більшістю у 75% голосів: зобов’язати Виконавчий комітет упродовж 30 днів вийти зі складу учасників. Минув місяць – жодної реакції. І тоді компанія пішла до суду.
Дві перемоги, які обернулися поразкою
Позов сформулювали так: визнати бездіяльність Виконавчого комітету протиправною та зобов’язати його звернутися до державного реєстратора з повним пакетом документів для виходу з товариства.
Господарський суд Одеської області рішенням від 3 липня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав бездіяльність протиправною – це раз. Зобов’язав «вжити заходів щодо виходу» – це два. Але конкретного переліку дій не визначив. Південно-західний апеляційний господарський суд 13 січня 2026 року це рішення залишив без змін.
Суди виходили з простої логіки. З одного боку, Виконавчий комітет – це орган місцевого самоврядування, який за Конституцією зобов’язаний діяти лише на підставі та у спосіб, передбачені законами. З іншого боку, він – учасник товариства, а учасники зобов’язані виконувати рішення загальних зборів. Рішення є, строк вийшов, дій немає – класична бездіяльність.
Окрім того, суди врахували лист Національної ради про неможливість продовження ліцензії. Тобто порушення вимог Закону «Про медіа» – не абстрактна проблема, а реальна загроза для діяльності компанії. Здавалося, позиція безпрограшна.
Але касаційні скарги подали і Виконавчий комітет, і Департамент комунальної власності Одеської міськради. І Верховний Суд подивився на справу зовсім інакше.
Чому Верховний Суд сказав «ні»: чотири аргументи
26 травня 2026 року Касаційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення попередніх інстанцій у частині задоволення позову. Аргументація – розгорнута й варта того, щоб зупинитися на кожному пункті.
Перший аргумент стосується того, на кого саме Закон «Про медіа» покладає обов’язок. Частина друга статті 21 і пункт 17 розділу X адресовані суб’єкту у сфері медіа – тобто самій «Радіо-Одесі». Це компанія повинна привести структуру власності у відповідність. А хто їй у цьому заважає – це вже інше питання, яке не регулюється прямо цією нормою. Закон не каже: «Орган місцевого самоврядування, вийди з товариства». Він каже: «Суб’єкт у сфері медіа, зроби так, щоб органів влади серед твоїх засновників не було». Зобов’язана особа – компанія, а не міськвиконком.
Другий аргумент – ключовий для розуміння всієї цієї історії. Частка міськвиконкому у статутному капіталі «Радіо-Одеси» – це комунальна власність. А відповідно до частини п’ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування володіють, користуються та розпоряджаються об’єктами комунальної власності на власний розсуд. Вони можуть продавати, передавати, здавати в оренду – але вирішують це самостійно. Зобов’язати міськраду судовим рішенням здійснити конкретну розпорядчу дію (вихід із товариства) – це пряме втручання у дискреційні повноваження органу влади.
Колегія суддів підкреслила: розпорядження комунальною власністю – це з однієї сторони особисте корпоративне право міськвиконкому як учасника, а з іншої – виключна компетенція органу місцевого самоврядування. Жоден із цих аспектів не дозволяє суду підміняти волю власника.
Третій аргумент – процесуальний. Формулювання «вжити заходів щодо виходу» абсолютно неконкретне. Що саме треба зробити? Скликати ще одні збори? Подати нотаріально засвідчену заяву? Підписати акт приймання-передачі? Сплатити держмито? Зареєструвати зміни в ЄДР? Верховний Суд прямо вказав: позовна вимога, а отже і судове рішення на її задоволення, мають бути чіткими й реальними для виконання. Інакше весь процес перетворюється на юридичну фікцію.
Суд послався на численні власні правові позиції: у справах № 338/180/17, № 905/1926/16, № 910/3907/18, № 381/622/17 та інших. Їхня суть зводиться до того, що обраний спосіб захисту повинен забезпечувати реальне відновлення порушеного права. Неналежний або неефективний спосіб – самостійна підстава для відмови у позові.
Четвертий аргумент – суто корпоративно-правовий. Ні Закон України «Про медіа», ні Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не дають товариству права примушувати учасника до виходу. Стаття 24 згаданого Закону говорить: учасник, частка якого менше 50%, може вийти у будь-який час без згоди інших. Це право, а не обов’язок. Товариство не може через суд перетворити право учасника на його ж обов’язок.
Окремим рядком іде спостереження суду: у матеріалах справи є докази того, що міськвиконком паралельно готує приватизацію своєї частки. Доповідна записка міському голові, проєкт рішення виконкому, ініціювання розгляду на засіданні – усе це свідчить, що процес рухається. Просто рухається він не так швидко, як хотілося б радіокомпанії, і не через судовий примус, а через механізми, передбачені для комунального майна.
Що це означає для інших медіа
Справа № 916/4996/24 – це історія не лише про одну радіостанцію та один міськвиконком. Це сигнал для всіх приватних медіакомпаній, у структурі власності медіа яких і досі залишаються державні органи, органи місцевого самоврядування або засновані ними юридичні особи.
Верховний Суд фактично окреслив межу можливого. Суд – не інструмент для примусового «очищення» засновників медіа. Якщо орган влади добровільно не виходить, змусити його через суд у той спосіб, який обрала «Радіо-Одеса», неможливо.
Крім того, варто звернути увагу на розподіл судових витрат. Верховний Суд стягнув із радіокомпанії на користь міськвиконкому 7 267,20 грн судового збору за апеляцію та 9 689,60 грн за касацію. І стільки ж – на користь Департаменту комунальної власності. Плюс до цього скасовано додаткове рішення про стягнення 26 000 грн витрат на правничу допомогу, які попередні суди присудили радіокомпанії. Тобто фінансово цей похід до суду обернувся для позивача суттєвими витратами.
Чи є альтернативні шляхи? Теоретично – так. Можна спробувати оскаржити дії Національної ради щодо відмови у продовженні ліцензії, доводячи, що компанія не може вплинути на поведінку свого учасника. Можна ініціювати процедуру викупу частки через суд на тій підставі, що учасник систематично перешкоджає діяльності товариства. Але кожен із цих варіантів потребує іншого обґрунтування, інших доказів і, швидше за все, іншого формулювання позовних вимог.
Колегія суддів на чолі з І. Кондратовою (судді Г. Вронська та О. Мамалуй) сформулювала позицію, яка тепер стане орієнтиром для всіх судів нижчих інстанцій. Її суть: зіткнення галузевого медійного закону з повноваженнями органів місцевого самоврядування не вирішується простим зобов’язанням «вжити заходів». Тут потрібні тонші юридичні інструменти – або, в ідеалі, зміни до самого законодавства, які б чітко визначили механізм примусового виходу органів влади зі складу учасників приватних медіа.