Уявіть ситуацію: ви виграли справу в суді, ваш адвокат відпрацював на совість, і тепер ви хочете, щоб опонент компенсував вам ці витрати. Логічно, правда ж? Але що, коли суд каже: «Ні, 80 000 гривень за послуги адвоката – це забагато, тримайте 30 000». Саме так і сталося в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2026 року у справі № 5015/2060/11. Давайте розберемося, чому так трапилося і як це впливає на всіх, хто судиться.
У чому суть спору
Історія почалася зі скарги підприємця на бездіяльність приватного виконавця. Боржник – ФОП Цюра А. С. – вважав, що виконавець зобов’язаний був закрити виконавче провадження, адже рішення суду начебто виконали в повному обсязі. Суди першої та апеляційної інстанцій із підприємцем погодилися. Однак Верховний Суд у липні 2026 року ці рішення скасував і ухвалив нове – у задоволенні скарги відмовити.
А далі почалося найцікавіше. Стягувач (ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») і приватний виконавець Білецький І. М. подали заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника. Перший попросив 80 000 грн, другий – 45 000 грн. Загалом – 125 000 грн. І ось тут колегія суддів дуже ретельно пройшлася по кожній цифрі.
Як суд оцінює витрати на професійну правничу допомогу
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), розмір витрат на адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом роботи адвоката та значенням справи для сторони. Це не просто гарні слова – це робочі критерії, якими суд керується щодня.
Ключовий момент: якщо інша сторона подає клопотання про зменшення цих витрат, саме вона має довести їхню неспівмірність. У нашій справі боржник таким правом скористався – і небезуспішно.
Але є ще один важливий нюанс. Частина 6 статті 129 ГПК України каже: якщо сума, заявлена до відшкодування, істотно перевищує ту, що була в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити в частині такого перевищення. І тут стягувач припустився фатальної помилки.
Чому 80 000 перетворилися на 30 000
Товариство «Дніпрофінансгруп» спершу заявило орієнтовні витрати в розмірі 50 000 грн (20+20+10 тисяч за інстанціями). А згодом попросило аж 80 000 грн. Різниця – 30 000 грн. При цьому жодних пояснень, чому так сталося і чи можна було це передбачити, заявник не надав.
Верховний Суд на це звернув пряму увагу: немає обґрунтування – немає відшкодування перевищення. Саме тому на підставі частини 6 статті 129 ГПК України «гонорар успіху» в розмірі 15 000 грн суд не присудив. До речі, про цей гонорар – окрема розмова.
«Гонорар успіху»: чому суд сказав «ні»
Стягувач хотів стягнути з боржника 15 000 грн як винагороду адвокату за позитивне рішення. Класичний «гонорар успіху». Але суд нагадав про позицію Великої Палати Верховного Суду: такі угоди між адвокатом і клієнтом не є обов’язковими для суду під час розподілу судових витрат. Інша сторона не має платити за ваші внутрішні домовленості про преміювання адвоката.
Більше того, суд звернув увагу, що в попередньому розрахунку стягувач взагалі не згадував про «гонорар успіху». А умови договору чітко передбачали такий гонорар як відсоток від суми позову – тобто за результатами розгляду спору по суті, а не за скаргою на дії виконавця. Тож 15 000 грн «згоріли» повністю.
Тут важливий момент: домашнє завдання із зазначення орієнтовних витрат – це не формальність. Це реальний інструмент, яким протилежна сторона може скористатися, щоб обмежити ваші апетити.
Що ще не сподобалося суду
Верховний Суд проаналізував реальний обсяг роботи адвоката і дійшов кількох цікавих висновків. По-перше, правова позиція стягувача була сталою від початку і не змінювалася в жодній інстанції. Адвокатка супроводжувала справу з першої до касаційної інстанції, тому була чудово обізнана з матеріалами. Підготовка апеляційної та касаційної скарг не потребувала додаткового вивчення законодавства.
По-друге, послуги з «ознайомлення з матеріалами справи» суд визнав такими, що охоплюються підготовкою відзиву на скаргу. Тобто це не окремий вид послуг, за який можна вимагати окрему плату.
По-третє, суд виявив, що одне із судових засідань (16 квітня 2025 року) взагалі не проводилося. А адвокат включив його в акт наданих послуг. Колегія суддів розцінила це як «недобросовісне штучне завищення вартості витрат».
У результаті замість 37 000 грн за участь у засіданнях суд присудив лише 16 000 грн. А за підготовку процесуальних документів замість заявлених сум – 14 000 грн. Загалом вийшло 30 000 грн із 80 000.
А що з виконавцем
Приватний виконавець Білецький І. М. просив 45 000 грн – по 15 000 за кожну інстанцію. У нього був договір із фіксованим розміром гонорару. І тут важливе уточнення: як нагадав Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати, фіксований гонорар не потребує погодинного обліку. Суд не може втручатися в домовленості адвоката з клієнтом.
Але співмірність ніхто не скасовував. Суд знову звернув увагу: справа на стадії судового контролю за виконанням рішення не є складною. Правова позиція сформувалася ще в запереченнях на скаргу. Доводи касаційної скарги переважно дублювали апеляційну. Участь у засіданнях зводилася до усних пояснень.
Результат: 20 000 грн замість 45 000. Тобто зменшення більш ніж удвічі.
Практичний висновок для тих, хто судиться
Ця додаткова постанова – чудова ілюстрація того, як працює механізм розподілу витрат на професійну правничу допомогу в реальному житті. Суд не зв’язаний цифрами в договорі між адвокатом і клієнтом, коли вирішує, скільки має заплатити протилежна сторона. Критерії розумності, співмірності та реальності – ось що насправді визначає фінальну суму.
І ще одне: якщо заявляєте орієнтовний розрахунок на 50 000 грн, а потім просите 80 000 – будьте готові пояснити, чому так сталося і чому ви не могли цього передбачити. Інакше різниця лишиться виключно вашим фінансовим клопотом.