Стягнення витрат на професійну правничу допомогу після виграної справи – процедура нібито стандартна. Але суди не гумові, і шестизначні рахунки адвокатів проходять через жорстке сито суддівської оцінки. У справі № 910/3598/25 компанія «Флагеларія» попросила Верховний Суд стягнути з опонента 135 000 грн адвокатських витрат за касацію. Суд дав лише 30 000. Розбираємося, чому так сталося і які уроки з цього можна винести.
Про що взагалі йшла справа
ТОВ «Флагеларія» подало позов до фізичної особи-підприємця Рогівського Віталія Андрійовича про стягнення 2 016 000 грн. Господарський суд міста Києва задовольнив позов ще 28 жовтня 2025 року. Північний апеляційний господарський суд у травні 2026-го залишив це рішення без змін. Відповідач пішов до касації – і знову програв: 18 серпня 2026 року Верховний Суд відмовив у задоволенні його скарги.
Здавалося б, крапка. Та через кілька днів після вердикту позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення. Предмет – ті самі витрати на професійну правничу допомогу в касаційній інстанції. І ось тут починається найцікавіше.
Що просила компанія і як це обґрунтовувала
Заява надійшла до суду 24 серпня 2026 року через систему «Електронний суд». Товариство вимагало 135 000 грн. На перший погляд – усе за правилами. До заяви додали договір про надання правової допомоги від 25 лютого 2025 року, додаткову угоду № 3 від 19 травня 2026 року, акт про надання правової допомоги та рахунок на оплату.
Із акту видно, що адвокат Щербань Д.М. витратив аж 38 годин на роботу в касації. Що саме він робив? Вивчав матеріали касаційної скарги – 8 годин. Готував заперечення проти відкриття провадження – ще 8 годин. Працював над відзивом на касаційну скаргу – 10 годин. Аналізував клопотання опонента про відкладення розгляду – 2 години. Писав заперечення на це клопотання – ще 2 години. І нарешті, готувався до засідання й брав у ньому участь – 8 годин.
Формально все чітко, прозоро, погодинно розписано. Але суд подивився на це інакше.
Трохи про правила гри
Перш ніж пояснювати логіку Верховного Суду, нагадаю базові норми. Стаття 244 Господарського процесуального кодексу України дозволяє суду ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо не було вирішено питання про судові витрати.
Далі – стаття 126 Господарського процесуального кодексу України. Вона вимагає, щоб розмір витрат на адвоката був співмірним зі складністю справи, витраченим часом, обсягом наданих послуг, а також ціною позову. Інша сторона може просити зменшити ці витрати – і тоді саме на неї лягає обов’язок довести неспівмірність. Але й сам суд, як показує практика, не сидить склавши руки.
Крім того, частина 8 статті 129 ГПК України передбачає: докази витрат подаються або до завершення судових дебатів, або протягом п’яти днів після ухвалення рішення. І отут позивач спрацював грамотно – ще у відзиві на касаційну скаргу від 7 липня 2026 року він заявив про намір подати докази, а після постанови суду оперативно надав підтвердні документи. Процесуальних порушень немає.
Де адвокат переграв сам себе
Колегія суддів звернула увагу на кілька обставин, які зіграли не на користь заявника.
По-перше, адвокат супроводжував цю справу ще з першої інстанції. Він досконало знав усі обставини, правову позицію клієнта, аргументи опонента. По-друге, ця позиція була сталою – вона не змінювалася протягом усього розгляду в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. По-третє, нормативне регулювання спірних правовідносин також залишалося незмінним.
І тут виникає резонне запитання: якщо адвокат уже знає справу вздовж і впоперек, чи справді потрібно було 8 годин на вивчення касаційної скарги? Чи виправдані 10 годин на відзив, коли правова позиція не нова? Суд, вочевидь, порахував, що ні.
Окремо варто згадати позицію Великої Палати Верховного Суду з постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Там наголошується: розмір гонорару визначається виключно за погодженням адвоката з клієнтом, і суд не втручається в ці домовленості – це сфера дії статті 627 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Але коли йдеться про покладання цих витрат на іншу сторону – суд зобов’язаний оцінити їхню співмірність і розумність.
Тобто адвокат із клієнтом можуть домовитися хоч про 135 000, хоч про 200 000 грн фіксованого гонорару. Але це не означає, що програвша сторона автоматично заплатить усе до копійки. Суд оцінює реальність і необхідність цих витрат, керуючись критеріями розумності.
Скільки ж годин – це нормально
Давайте порахуємо. Суд визнав обґрунтованою суму 30 000 грн за касаційний перегляд. Від початкових 135 000 грн за 38 годин роботи це становить близько 22% від заявленої суми.
Фактично Верховний Суд виходив із того, що обсяг реально необхідної роботи в касації був значно меншим, ніж задекларовано в акті. Адвокат, який вів справу з нуля, не потребував глибокого занурення в матеріали на етапі касаційного оскарження. Частина завдань, імовірно, дублювала роботу, виконану раніше. Суд прямо зазначив: заявлена вартість правничих послуг є завищеною та неспівмірною.
Чесно кажучи, подібна логіка простежується і в міжнародній практиці. Європейський суд з прав людини у рішенні «East/West Alliance Limited» проти України наголосив: витрати мають бути фактичними, неминучими й обґрунтованими. А у справі «Лавентс проти Латвії» ЄСПЛ зазначив, що відшкодовуються лише витрати розумного розміру.
Практичний бік питання
Ця справа – хороша ілюстрація того, як механізм стягнення витрат на професійну правничу допомогу працює не в теорії, а на практиці. Мати договір, акт і рахунок – недостатньо. Суд оцінюватиме, чи справді виконана робота була необхідною в заявленому обсязі.
Позивач у справі № 910/3598/25 отримав не 135 000 грн, а лише 30 000 грн компенсації за касацію. Різницю у 105 000 грн – якщо вона взагалі буде сплачена клієнтом – ТОВ «Флагеларія» покриє з власної кишені. І це, мабуть, найкращий стимул для адвокатів тверезо оцінювати години в актах виконаних робіт і не сподіватися, що суд автоматично перекладе будь-який гонорар на плечі опонента.