Уявіть: ви – власник магазину на першому поверсі багатоквартирного будинку. Ви давно від’єднали своє приміщення від централізованого опалення, поставили автономне і впевнені, що нічого не винні теплопостачальній компанії. А потім отримуєте позов про стягнення заборгованості за теплопостачання на кругленьку суму – і суд першої інстанції його задовольняє. Саме така історія трапилася з підприємцем із Шостки, і дійшла вона аж до Верховного Суду. Розберімо, чому це сталося і що тепер зміниться.
Про що спір і хто з ким судиться
Товариство «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (далі – позивач) вже багато років опалює місто Шостку. З 2006 року воно визнане надавачем послуг з теплопостачання згідно з рішенням виконкому міської ради. При цьому саме товариство перебуває у процедурі банкрутства – справу веде Господарський суд Сумської області.
Підприємець Суховій О.В. володіє магазином промислових товарів площею 51,6 кв. м, розташованим у багатоквартирному будинку №19 по вулиці Героїв Шосткинщини. Саме до нього позивач і виставив вимогу: сплатіть 22 724,46 грн за тепло, отримане в період з листопада 2021-го по березень 2025 року. Плюс інфляційні втрати та 3% річних – загалом 28 406,53 грн.
Підприємець обурився. Його позиція проста: приміщення давно від’єднане від загальнобудинкової системи опалення, жодного договору з теплопостачальником він не укладав, а отже – нічого не винен. Ну, хіба що значно меншу суму, якщо вірити тим рахункам, які він раніше отримував.
Перша інстанція: позов задоволено
Господарський суд Сумської області в липні 2025 року став на бік теплопостачальника. Рішення було категоричним: стягнути всю суму – і основний борг, і інфляційні, і 3% річних.
На чому базувався такий висновок? Суд визнав доведеним, що позивач справно подавав теплоносій у будинок протягом чотирьох опалювальних сезонів. Акти перевірки системи опалення, покази теплових лічильників – усе це підтверджувало факт надання послуги. І навіть якщо конкретний магазин від’єднано від системи, його власник однаково зобов’язаний оплачувати тепло, витрачене на місця загального користування та допоміжні приміщення.
До речі, тут криється важливий нюанс: договір між сторонами вважався укладеним автоматично. Текст публічного договору приєднання розмістили на сайтах позивача та Шосткинської міськради ще 1 жовтня 2021 року. Співвласники будинку не обрали іншу модель договірних відносин протягом 30 днів – отже, договір запрацював за замовчуванням. Це пряма вимога частини п’ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Чому апеляція скасувала рішення
Північний апеляційний господарський суд у лютому 2026 року повністю переглянув справу і відмовив у позові. Основна проблема, на думку апеляції, полягала в тому, що позивач не довів сам факт надання послуги належної якості в заявленому обсязі.
Суд звернув увагу на відсутність у матеріалах справи низки ключових даних. Незрозуміло, чи передбачав проєкт будинку встановлення приладів опалення в місцях загального користування. Немає відомостей про технічні характеристики будинку: кількість поверхів, наявність вертикальних стояків. Невідомо навіть точне розташування магазину – вбудований він, прибудований, в якому саме під’їзді знаходиться. А в будинку, між іншим, стоять два окремі лічильники – на перші три під’їзди і на решту.
Інакше кажучи, за тих доказів, що були в справі, суд просто не міг перевірити, чи правильно позивач порахував обсяг тепла, який припадає саме на приміщення відповідача.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 19 червня 2026 року скасував рішення апеляції і направив справу на новий розгляд. І ось чому.
По-перше, апеляційний суд правильно зазначив, що відключення приміщення від централізованого опалення не звільняє його власника від обов’язку компенсувати тепло, витрачене на загальнобудинкові потреби. Це прямо передбачено пунктом 14 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №830.
По-друге, і це найважливіше, Верховний Суд вказав, що апеляція не застосувала Методику розподілу №315 належним чином. А саме вона визначає, як рахувати обсяг тепла на загальнобудинкові потреби, коли бракує проєктної документації або даних про площі місць загального користування.
Тут варто коротко пояснити: Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315, передбачає спрощений метод розрахунку. Якщо немає проєкту на будинок і результатів енергоаудиту, обсяг тепла на загальнобудинкові потреби можна визначити як частку від загального споживання – залежно від поверховості будинку. І відсутність проєктної документації не скасовує сам обов’язок платити.
Апеляційний суд, за висновком Верховного Суду, просто не дослідив, чи правильно позивач застосував саме цей механізм. Він не вказав, який конкретно показник у формулі викликає сумнів, не з’ясував, з яких даних виходив позивач у своєму розрахунку. І не врахував, що сам відповідач визнавав: меншу заборгованість, ніж заявлено, він таки має – отже, якийсь обсяг послуг він отримував.
Окремо Верховний Суд наголосив на розподілі обов’язків. Теплопостачальник за індивідуальним договором відповідає за якість послуги лише в точці обліку – на межі внутрішньобудинкових систем і систем приміщення споживача. А от за стан внутрішньобудинкових мереж, зокрема за демонтовані батареї в місцях загального користування, відповідають співвласники будинку або управитель. Це статті 16 і 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Що це означає на практиці
Верховний Суд не ухвалив остаточного рішення по суті спору – він повернув справу до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд. Але його правова позиція вже сформульована досить чітко.
Для власників нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках це сигнал: від’єднання від централізованого опалення не означає повного звільнення від плати за тепло. Частина теплової енергії, витраченої на під’їзди, підвали, горища та функціонування внутрішньобудинкової системи, розподіляється між усіма – незалежно від того, чи гріють ваші особисті батареї.
Для теплопостачальних компаній урок інший: сам лише факт подачі тепла в будинок не гарантує успішного стягнення заборгованості за теплопостачання. Потрібно надати суду прозорий і зрозумілий розрахунок, із посиланням на конкретні пункти Методики №315, із поясненням кожного застосованого показника. Інакше навіть виграна перша інстанція може розсипатися в апеляції.
Коли Північний апеляційний господарський суд повторно розглядатиме цю справу, йому доведеться дати відповіді на ті запитання, які він оминув минулого разу. Зокрема – перевірити, чи правильно позивач застосував спрощений метод із розділу IV Методики №315, і чи справді якість послуги в точці обліку будинку відповідала встановленим вимогам. Від цих відповідей залежатиме, чи доведеться підприємцю все-таки платити 28 тисяч гривень.