Тристороння зустріч України, США та Росії перестала бути теоретичною. Володимир Зеленський після перемовин із Дональдом Трампом заявив, що хотів би зібрати всі три сторони за одним столом. І одним із перших конкретних результатів такого саміту назвав енергетичне перемир’я. Не декларацію про вічний мир, не комюніке на десять пунктів. Припинення ударів по енергетиці.
За його словами, американська сторона запропонувала почати із зустрічі технічних команд, а не лідерів. Логіка проста. Спершу енергетики, логісти, військові та дипломати середнього рівня узгоджують механіку, і лише потім за справу беруться президенти. Як можливий майданчик розглядали Абу-Дабі. Київ, каже Зеленський, відкритий до будь-якої країни та будь-якого формату.
Тут важливий момент. Формат – це не лише географія. Від того, хто сидить за столом, хто веде засідання і хто ставить підпис під підсумковим документом, залежить, чи матиме домовленість хоч якусь силу.
Що саме пропонують зробити
Адміністрація Трампа наполягає на трьох невідкладних кроках. Вони мають одночасно знизити температуру на фронті й повернути дипломатичний канал із Москвою в робочий стан.
- Припинення вогню щодо енергетичної інфраструктури.
- Відновлення роботи зернового коридору через Чорне море.
- Тристороння зустріч США, Росії та України, ймовірно, в Абу-Дабі.
Кожен пункт виглядає простим лише на папері.
Чому енергетика йде першою
Удари по генерації, підстанціях і теплових електростанціях б’ють не по армії, а по цивільних. Результат – мільйони людей без світла й тепла, зупинені заводи, аварійні відключення. Зимою ціна таких атак найвища, і саме тому енергетичне перемир’я виглядає найнагальнішим.
Є й технічна причина. Енергетику порівняно легко перевірити. Є конкретні об’єкти, є супутникові знімки, є дані оператора системи передачі, є показники частоти в мережі. Порушення фіксується швидше, ніж на будь-якому іншому напрямі.
Але й проблем вистачає. Хто саме підтверджує порушення? Що робити з ударами по об’єктах, які формально не енергетичні, але живлять залізницю чи водоканал? Чи поширюється перемир’я на ремонтні бригади, які виїжджають відновлювати пошкоджене? Про ці дрібниці якраз і мають домовитися технічні команди.
Чого перемир’я не робить
Масштаб варто оцінювати тверезо. Припинення ударів по енергетиці не зупиняє війну. Бої на фронті триватимуть, обстріли інших об’єктів теж. Жоден із трьох пунктів не повертає території й не виводить війська. Критики кажуть: часткові перемир’я заморожують конфлікт і дають агресору час перегрупуватися. І в цьому застереженні щось є. Протилежний аргумент теж простий: повне перемир’я зараз недосяжне, а часткове зберігає життя тут і тепер.
Зерно і море
Другий пункт – зерновий коридор. До повномасштабного вторгнення Україна вивозила морем десятки мільйонів тонн пшениці, кукурудзи та соняшникової олії. Коли експорт обмежили, ціни на продовольство смикнули вгору далеко за межами регіону – від Єгипту до Індонезії.
У 2022 році за посередництва Туреччини та ООН вдалося запустити Чорноморську зернову ініціативу. Через рік Росія з неї вийшла, і Україна відкрила власний морський шлях. Він працює, але тримається на військовій обстановці, а не на гарантіях.
Що дає відновлення коридору? Передусім страховку. Коли судновласник знає, що ризик прийнятний, він везе вантаж, а страхова компанія не виставляє захмарний тариф. Далі – робота портів Одеса, Чорноморськ і Південний, розвантаження сховищ і гроші, які аграрії отримують до посівної, а не після неї.
Зеленський каже про три види перемир’я – енергетичне, зернове й морське. Зернове й морське переплетені міцно: зерно везуть морем, отже без морського перемир’я зернове неможливе. Різниця хіба в обсязі. Морське охоплює не лише продовольчі вантажі, а й судноплавство загалом, портову інфраструктуру, страхові гарантії та рибальство.
Два рівні однієї зустрічі
Зараз обговорюють два рівні. Перший – технічні команди, які мають напрацювати конкретні процедури. Другий – лідери, які ці процедури затверджують. Зеленський не виключає, що тристороння зустріч на рівні глав держав відбудеться в грудні, і називає зручною нагодою саміт G20 у Маямі.
Сам факт присутності трьох сторін за одним столом він називає важливим кроком до деескалації. І в цьому є резон. Поки сторони спілкуються через посередників, кожне слово проходить крізь фільтри й перекручується. Коли ж усі сидять в одній кімнаті, домовлятися доводиться напряму.
Держсекретар США Марко Рубіо після зустрічі з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим сказав, що Трамп запросив Володимира Путіна взяти участь у саміті.
Скепсис, який нікуди не подівся
Ставитися до цих планів із захопленням не варто. Гучних майданчиків за останні роки було чимало: Мінськ, Стамбул, Джидда, Женева. Жоден не завершився сталим припиненням вогню. Домовленості розсипалися тижнями, а іноді й днями.
Різниця нинішньої конфігурації ось у чому. За столом мають бути не лише посередники, а й обидві сторони конфлікту. Порядок денний вузький: енергетика, зерно, море. Вузький порядок денний – це перевага. Його провалити складніше, ніж велику мирну угоду, бо в ньому менше пунктів, де можна зайти в глухий кут.
До речі, дрібні домовленості іноді тримаються краще за великі. Обмін полоненими, повернення дітей, гуманітарні коридори – усе це працювало саме тому, що сторони не намагалися вирішити одразу всі питання. Так і тут: технічні команди готують ґрунт, а тристороння зустріч лідерів лише закріплює те, про що вже домовилися фахівці.
Що це означає для звичайної людини
Енергетичне перемир’я – це не рядок у дипломатичному комюніке. Це тепло в квартирі у лютому. Це лікарня, де не вимикається апарат штучного дихання. Це школа, де діти вчаться при світлі, а не при свічках.
Зернова угода – це ціна буханця хліба. Не лише в Україні, а й у країнах, де хліб забирає значну частину сімейного бюджету.
І ще один наслідок, про який говорять рідше. Кожне часткове перемир’я перевіряє, чи можна взагалі домовлятися з нинішньою Москвою. Якщо енергетика витримає хоча б місяць, з’явиться аргумент на користь ширших домовленостей. Якщо ні – жоден саміт у жодному місті нічого не змінить.
Тому справжня робота зараз іде не в Абу-Дабі й не в Маямі. Вона йде в робочих групах, де сперечаються про списки об’єктів, маршрути суден і механізм підтвердження порушень. Угода тримається на дрібницях: чи пропустять ремонтну бригаду до підстанції, чи дадуть страховку балкеру, чи погодять, хто фіксує зрив. Якщо технічні команди про це домовляться, лідери матимуть що підписувати.