Туреччина провалила старт у Лізі A так, що називати це просто невдачею якось навіть незручно. Чотири матчі, чотири поразки, 2:11 за м’ячами і нуль очок у графі набраних. Останнє місце в групі, і розмови про чвертьфінал давно втратили будь-який сенс.
Хроніка виглядає майже послідовною. Спочатку 0:1 від Франції. Потім 1:4 та 1:3 від Італії. І нарешті 0:3 від Бельгії у Льєжі. Після того матчу гостьовий сектор скандував вимогу відставки тренера. Так, це були власні вболівальники, які приїхали підтримувати команду, а поїхали з криком.
Тут важливий момент: поразки бувають різні. Одну можна списати на клас суперника, другу на невезіння, третю на суддівство. Але коли за чотири матчі команда пропускає одинадцять, а забиває два, випадковістю це вже не назвеш. Проблема сидить глибше, ніж в окремому епізоді.
Де саме вона ховається? Шукати винних можна довго: у захисті, в опорній зоні, у тренерському штабі. Та найпомітніше інше. Команда не дає жодного приводу вірити, що наступний матч буде схожий на щось, крім попередніх.
І питання тут не лише в тренері, хоча саме він першим потрапляє під удар. Коли пропускаєш майже три м’ячі за гру, ламати треба не одну лінію, а всю конструкцію. А на це потрібен час, якого в цьому турнірі майже не дають.
Що залишилося від турнірних цілей
Коли з чотирьох матчів програно всі чотири, плани доводиться переписувати на ходу. Про чвертьфінал уже не йдеться. Головне завдання звучить майже принизливо для збірної такого рівня: спробувати не вилетіти до Ліги B напряму.
Слово напряму тут ключове. Пониження у класі болісне саме собою, але річ не лише в амбіціях. Ліга B означає слабших суперників, менше уваги, інший рівень підготовки. Для команди, яка звикла грати проти топзбірних, це крок назад у всьому.
Бельгія: епоха ван Боммела йде зигзагами
У бельгійців своя історія, і вона теж не схожа на пряму лінію. 2:0 в Італії. 0:1 вдома від Франції. 3:0 над Туреччиною. І 1:4 в гостях у Франції. Шість очок і третє місце: на очко позаду Італії та на чотири позаду Франції.
Такий графік виглядає дивно. Команда, яка впевнено обігрує Італію та знищує турків, розсипається в Парижі. Хоча саме до паризького рахунку було найбільше запитань.
Тренер після того матчу наполягав, що суперник бельгійців не переграв. Почасти він має рацію. Рахунок 1:4 часом бреше, особливо коли одна команда вичавлює максимум із кожного моменту, а друга просто не влучає. Цифри не завжди описують гру, але саме вони вирішують, хто вище в таблиці.
Епоха ван Боммела поки що не має єдиного обличчя. Одного вечора його команда виглядає так, ніби готова до великих справ. Наступного – так, ніби збирається на поле вперше.
Ось тут і ховається пастка. Якщо тренер справді переконаний, що його команда не програла по грі, значить, він знає, що протиставити супернику. Питання лише в тому, чи побачать це глядачі на табло.
Найкращі ліки від розгрому
Найкращі ліки від розгрому – виїзд до команди, яка в чотирьох матчах не взяла жодного очка. Календар ніби спеціально підсунув Бельгії суперника, що перебуває зараз у найглибшій ямі.
Тільки не варто думати, що це легко. Збірна, яка програла чотири матчі поспіль, на своєму полі виходить не за очками, а за правом не чути свист. Мотивації в неї буде більше, ніж у будь-кого в групі. Інше питання: чи вистачить цієї мотивації на щось, крім жорсткої боротьби.
Для Бельгії це шанс випередити Італію та зберегти надію на боротьбу за перше місце. Для Туреччини – можливість хоч трохи відкласти неприємну розмову про Лігу B.
І ще одна деталь. Гостьовий сектор у Льєжі вже показав, як швидко підтримка перетворюється на тиск. У Туреччині цей тиск буде подвійним: свій стадіон, свій крик, своя вимога. Команда, яка програла чотири матчі, вийде на поле з відчуттям, що іншого шансу не буде. Бельгійцям варто пам’ятати просту річ: у такої команди агресії завжди більше, ніж очок.