Удар по Олександрівці в Донецькій області стався вранці 23 вересня. Російська авіація скинула на селище чотири бомби. Загинули п’ятеро людей, ще шестеро дістали поранень, а доля сімох мешканців досі невідома. Нижче – що саме зруйновано, як такі атаки оцінюють із погляду права і на що можуть розраховувати постраждалі.
Що сталося близько десятої ранку
Приблизно о 10:00 російські війська скинули на селище чотири авіаційні бомби. Один багатоповерховий будинок зруйновано вщент. Вибухова хвиля й уламки зачепили сусідні квартали, тож руйнування виявилися значно ширшими, ніж точка влучання.
Пошкоджень зазнали:
- 11 багатоповерхових будинків;
- 42 приватні садиби;
- дитячий садок;
- магазин;
- адміністративна будівля;
- шість автомобілів.
Погодьтеся, цей перелік мало схожий на «точковий удар по військовій цілі». Тут і житловий масив, і дошкільний заклад, і цивільна інфраструктура. Саме тому кожен такий епізод має дві площини: людську трагедію і правову кваліфікацію.
Рятувальна операція і цифри, які змінюються
Рятувальники розпочали розбір завалів практично одразу після атаки. Роботи не зупиняли: люди продовжували шукати живих, паралельно розчищали територію та ліквідовували наслідки удару.
Згодом стало відомо, що кількість загиблих зросла до п’яти. Про шістьох поранених повідомили окремо, і їхня кількість могла змінитися – у перші години після обстрілу дані майже завжди неповні. За попередньою інформацією, під завалами залишалися семеро людей. Серед них – двоє дітей, які народилися у 2024 і 2025 роках. Фактично немовлята.
Тут важливий момент, який часто втрачається в новинах. Поки триває пошуково-рятувальна операція, жодна цифра не є остаточною. І саме тому слідчі фіксують усе буквально по годинах: час удару, тип озброєння, кількість влучань, характер руйнувань. Ці дрібниці потім стають доказовою базою.
Чому це кваліфікують як воєнний злочин
Міжнародне гуманітарне право тримається на простому принципі: воювати можна лише з військовими цілями. Цивільні люди та цивільні об’єкти – житлові будинки, школи, садочки, лікарні, магазини – не можуть бути свідомою ціллю. Це принцип розрізнення, закріплений у статтях 51 і 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року. Стаття 53 Четвертої Женевської конвенції прямо забороняє знищення власності, якщо цього не вимагає військова необхідність.
Другий принцип – пропорційність. Навіть якщо поруч справді був якийсь військовий об’єкт, шкода цивільним не може бути надмірною порівняно з очікуваною військовою перевагою. Скинути чотири авіабомби на житловий масив – це завжди непропорційно.
В Україні такі епізоди розслідують за статтею 438 Кримінального кодексу – порушення законів та звичаїв війни. На міжнародному рівні аналогічні діяння охоплює стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Обидві норми описують одну й ту саму логіку: умисний напад на цивільне населення або цивільні об’єкти є злочином, а не «супутніми втратами».
Окремо варто сказати про дитячий садок. Освітні заклади мають посилений захист, і навіть загроза нападу на них вимагає окремих запобіжних заходів від сторони, що атакує. Тут же йдеться про звичайне селище, де жодних військових об’єктів не було.
Хто і як фіксує наслідки
Кожен такий удар тягне за собою великий обсяг слідчої роботи. Прокурори та слідчі документують влучання, опитують свідків, збирають уламки й аналізують тип боєприпасу. Паралельно працюють вибухотехніки та судово-медичні експерти.
Далі матеріали можуть потрапити до міжнародних інституцій. Міжнародний кримінальний суд уже видавав ордери на арешт за удари по енергетичній інфраструктурі України, тож подібні справи не залишаються суто національним питанням. Скільки часу займе кожна з них, ніхто не прогнозує. Але сама фіксація має значення вже зараз.
Що дає Реєстр збитків
У Гаазі працює Реєстр збитків, завданих агресією Росії проти України. Це не суд і не фонд виплат, а база даних про втрати. Заяви туди подають за різними категоріями: пошкоджене чи знищене житло, поранення, втрата близьких, вимушене переміщення.
Ключове слово – «Реєстр». Він фіксує вимоги, а не виплачує гроші одразу. Механізм компенсацій ще напрацьовують, і швидких виплат чекати не варто. Проте заява створює офіційний слід: ваша втрата входить у систему, а не залишається приватним болем без юридичного підтвердження.
Що робити людям, чиї домівки постраждали
Якщо ваше житло пошкоджене, перше правило – не покладатися на пам’ять і не відкладати. Ось приблизний порядок дій:
- Сфотографуйте та зніміть на відео все: фасад, кімнати, тріщини, вибиті вікна, знищені речі. Знімки мають бути з датами.
- Зверніться до поліції та до місцевої влади. Потрібне офіційне звернення, а не усна скарга в коридорі.
- Дочекайтеся обстеження комісією. Саме її акт визначає ступінь пошкоджень і, відповідно, подальші виплати чи компенсацію.
- Зберігайте всі документи: довідки про лікування, чеки на ремонт, свідоцтва, виписки. Вони знадобляться і для державних програм, і для заяви до Реєстру збитків.
- Якщо постраждала близька людина – не соромтеся звертатися по правову допомогу. Безкоштовні консультації дають і юридичні клініки, і громадські організації.
Друзі та родичі загиблих мають право подати заяву про злочин і долучитися до справи як потерпілі. Родинні зв’язки тут доводять документально – свідоцтвом про народження, шлюб або рішенням суду.
Про Олександрівку говоритимуть ще довго. Але найважливіше відбувається не в новинних заголовках, а в кабінетах слідчих і в заявах, які люди подають на руїнах власних осель. Кожен підпис на такому документі – це цеглина в майбутню відповідальність.