Удари по логістичних центрах України російське Міноборони традиційно подає як законну військову операцію. Мовляв, били не по цивільній інфраструктурі, а по об’єктах, які працюють на ЗСУ. Ось тут і починається найцікавіше, бо з погляду права ця конструкція розсипається досить швидко.
Що каже російська сторона
За версією росіян, уночі їхні війська завдали групових ударів безпілотниками по логістичних центрах і портах України. Окремо згадали морські судна, які нібито задіяні в інтересах української армії. І серед усього цього – ураження логістичного центру Нової пошти в Рівному.
Далі йде знайома деталь. На території об’єкта нібито зберігали й розподіляли вантажі подвійного призначення, зокрема комплектуючі для дронів середньої та великої дальності. Звучить майже як юридичне обґрунтування. Але тільки на перший погляд.
Звідки взялося подвійне призначення
Тут важливий момент, який часто проскакує повз увагу. Термін подвійне призначення народився зовсім не в праві збройних конфліктів. Він із системи експортного контролю, де ним позначають товари й технології, придатні і для цивільних, і для військових потреб.
Іншими словами, це категорія для митників, ліцензійних органів та експортерів. У міжнародному гуманітарному праві такої категорії цілей просто не існує. Немає окремого режиму для об’єктів подвійного використання, який дозволяв би їх бомбити.
Підміна тут не випадкова. Вона створює враження, ніби є якась правова підстава. Насправді жодної.
Коли об’єкт справді стає військовою ціллю
Ключове правило міститься у статті 52(2) Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року. Військовою ціллю об’єкт роблять дві умови, і вони мають збігтися одночасно.
- За своєю природою, розташуванням, призначенням або використанням він робить ефективний внесок у воєнні дії.
- Його знищення або захоплення дає чітку військову перевагу.
Обидві умови треба довести. Не припустити, не оголосити в пресрелізі, а встановити. Причому тягар доказування лежить на тому, хто завдає удару.
Складський комплекс, де лежать посилки для цивільних, під це визначення не підпадає. Навіть якщо серед вантажів колись були чіпи чи акумулятори, які теоретично годяться для дрона. Теоретична придатність – ще не ефективний внесок у воєнні дії.
Пропорційність і запобіжні заходи
Припустімо, об’єкт справді мав військове значення. Навіть тоді удар проходить перевірку на пропорційність за статтею 51(5)(b) того ж протоколу. Напад заборонений, якщо очікувана шкода цивільним явно перевищує військову перевагу.
Додатково стаття 57 вимагає запобіжних заходів. Переконатися, що ціль саме та. Обрати засоби, які мінімізують шкоду. Попередити населення, якщо це можливо.
Нічний удар безпілотниками по сортувальному центру, де працюють люди, під ці вимоги не підганяється. Кілька тонн комплектуючих не варті життя працівників нічної зміни.
Чи рятує військова необхідність
Іноді можна почути аргумент про військову необхідність. Мовляв, на війні як на війні, і будь-який об’єкт, хоч якось пов’язаний з армією, стає законною ціллю. Це неправда, і неправда досить давня.
Військова необхідність не скасовує принцип розрізнення зі статті 48 Додаткового протоколу I. Сторони конфлікту зобов’язані весь час розрізняти цивільних осіб і комбатантів, цивільні об’єкти та військові цілі. Це не рекомендація, а норма звичаєвого права.
Тобто навіть гостра потреба в ударі не робить цивільний склад військовим об’єктом. Вона лише звужує вибір засобів і вимагає ще ретельнішої перевірки.
Ярлик логістичний хаб ЗСУ
Варто подивитися, як працює сама риторика. Росіяни вже не вперше називають суто цивільні об’єкти логістичними хабами ЗСУ. Був такий самий сюжет із торговельно-розважальним центром Екватор. Тоді звичайний ТЦ раптом став військовим об’єктом.
Схема проста. Спочатку об’єкту приписують військову функцію. Потім його знищують. Потім розповідають, що так і було задумано. І жодного документа, жодного підтвердження, лише слова.
До речі, заява про удари по логістичних центрах майже завжди йде одним пакетом зі згадкою про подвійне призначення. Це не збіг. Це готовий шаблон для виправдання.
Як це кваліфікують юридично
Умисні напади на цивільні об’єкти – воєнний злочин. Римський статут у статті 8(2)(b)(i) прямо називає такі дії серед порушень законів і звичаїв війни.
Українське законодавство реагує статтею 438 Кримінального кодексу. Там ідеться про жорстоке поводження з цивільним населенням, знищення майна та інші порушення, скоєні у зв’язку зі збройним конфліктом.
І це не теорія. Міжнародний кримінальний суд уже видавав ордери на арешт російських посадовців, зокрема за удари по енергетичній інфраструктурі України. Кожен новий епізод із цивільною логістикою додається до тієї ж лінії.
Фіксують такі випадки й українські прокурори. Офіс Генерального прокурора відкриває провадження за кожним обстрілом цивільної інфраструктури, збирає уламки, свідчення працівників, записи камер. Саме ці матеріали згодом стають основою для міжнародних справ.
Що з цього випливає для бізнесу
Для компаній висновок доволі прикладний. Склади, сортувальні центри, порти й термінали залишаються цивільними об’єктами за замовчуванням. Доводити цей статус не потрібно, він у них є від початку.
А от стороні, яка завдає удару, доведеться пояснювати свої дії. І не в телеграм-каналі, а перед слідством і судом. Кожна нова заява про удари по логістичних центрах додає до цієї справи ще один епізод. Пресреліз Міноборони РФ доказом не стане, хоч би як його назвати.