Ухилення від призову під час мобілізації – це склад кримінального правопорушення за статтею 336 Кримінального кодексу України. Але коли обвинувачений каже, що не може взяти до рук зброю через релігійні переконання, справа перестає бути історією про неявку за повісткою. Саме таку справу розглядав Немишлянський районний суд міста Харкова, і 02 вересня 2026 року він ухвалив вирок у провадженні №1-кп/645/138/26.
Кримінальне провадження №12024221190001146 відкрили ще 14 серпня 2024 року. На лаві підсудних – чоловік, який працює експедитором ТОВ «Нова пошта», одружений, раніше не судимий, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває. І ось що тут ключове: з 25 червня 2005 року він охрещений служитель релігійного об’єднання Свідків Єгови, а з 17 листопада 2009 року – священнослужитель-старійшина збору. Ухилення від призову під час мобілізації йому інкримінували за статтею 336 КК України.
Шлях до повістки
Історія тягнеться з 2003 року. Тоді призовна комісія визнала чоловіка непридатним у мирний час та обмежено придатним у воєнний, тож його зарахували в запас. 22 червня 2024 року він прибув на облік до територіального центру комплектування та отримав військовий квиток.
Того ж дня співробітники ТЦК запропонували проїхати з ними, щоб уточнити облікові дані. Він погодився. Далі була пропозиція пройти військово-лікарську комісію, і чоловік добровільно взяв направлення №10379, зареєстроване в журналі під тим самим номером, поставивши особистий підпис.
Медогляд минув спокійно. Аналізи на 22 червня 2024 року були в межах норми, ЕКГ і флюорографія теж, дані внесли в систему HELSI. Лікарі зафіксували діагноз «короткозорість слабкого ступеня обох очей» і на підставі графи II Розкладу хвороб визнали чоловіка придатним до служби. Це зафіксовано в довідці ВЛК №143/3214 від 22 червня 2024 року. З результатами він ознайомився під підпис, скарг не заявляв і висновок не оскаржував.
Заяви про альтернативну службу
Ще 22 червня 2024 року чоловік подав заяву на ім’я начальника ТЦК. У ній він повідомив, що є свідком Єгови, не може проходити військову службу і просить замінити її на альтернативну невійськову цивільну. Наступного дня аналогічну заяву він надіслав голові Харківської обласної державної адміністрації.
Відповідь була передбачуваною. ТЦК пояснив: за статтею 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на таку службу направляють громадян, які підлягають призову на строкову службу і заявили про неможливість її проходження через релігійні переконання. Заміна ж військової служби під час мобілізації законодавством не передбачена. Схожі роз’яснення надійшли від обласної адміністрації, а ТЦК відмовив листом №ю/340 від 27 червня 2024 року.
Одна дивина. Харківська районна військова адміністрація на запит слідчого відповіла, що з заявою про заміну служби чоловік з 01.01.2023 по 04.09.2024 не звертався. Хоча сам ТЦК визнає, що заяву розглядав і відмовив. Суд на цій суперечності не зупинявся.
Одна повістка і одна неявка
23 червня 2024 року в приміщенні ТЦК чоловіка усно ознайомили з вимогами статті 65 Конституції України, статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і статті 336 Кримінального кодексу України. Від підпису він відмовився. Відмовився і від бойової повістки, за якою мав з’явитися 24 червня 2024 року о 08:00.
Причина, яку він назвав, – релігійні переконання. Наступного дня він не прийшов. Права на відстрочку за статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він не мав, підстав для заміни служби теж. Начальник ТЦК направив звернення до відділу поліції №2 ХРУП №2 ГУ НП у Харківській області.
Позиція захисту
Обвинувачений вину не визнав. Розповів, що двічі на тиждень відвідує збори одновірців, публічно проповідує, а з перших днів повномасштабного вторгнення допомагає перевозити маломобільних людей і відновлювати пошкоджене житло. Висновок ВЛК він не оскаржував.
Адвокатка наполягала на частині 4 статті 35 Конституції України: якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням, його має бути замінено альтернативною невійськовою службою. Плюс посилання на практику ЄСПЛ – рішення «Баятян проти Вірменії» №23459/03 від 07 липня 2011 року та «Феті Демірташ проти Туреччини» №5260/07 від 17 січня 2012 року. Священнослужитель, допитаний як свідок захисту, підтвердив, що знає обвинуваченого з 2017 року і той сприймає свою віру як заборону бути військовослужбовцем.
Що показали свідки ТЦК
Голова ВЛК Індустріального району міста Харкова пояснила: чоловік добровільно здав аналізи, пройшов огляд у всіх лікарів і підписав розписку в журналі реєстрації. Візуально його не пам’ятає, але підтвердила свій підпис на довідці. Про релігійні переконання їй нічого не відомо.
Оператор мобілізаційного відділення розповів про алгоритм: спочатку перевірка відстрочки та бронювання, далі ВЛК, повістка на відправку, пакет документів, навчальний центр. Заміна служби на альтернативну в умовах воєнного стану для свідків Єгови законодавством не передбачена, додав він. Він також підтвердив, що 23 червня 2024 року намагався вручити бойову повістку.
Логіка суду
Суд одразу зробив застереження: щирість і послідовність релігійних переконань обвинуваченого під сумнів не ставиться. Але свобода віросповідання не є абсолютною. Частина 2 статті 35 Конституції, частина 3 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та частина 2 статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускають обмеження в інтересах громадського порядку, безпеки та захисту прав інших людей. Головне, щоб обмеження було встановлено законом і було пропорційним.
Далі ключова теза. Законодавець розрізняє строкову військову службу і службу за призовом під час мобілізації. Для строкової заміна можлива за Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», для мобілізації такої процедури немає. Це, на думку суду, свідомий вибір законодавця.
Легітимна мета обмеження теж сумнівів не викликала. Країна захищається від агресії, супротивник переважає за площею, населенням і озброєнням та має ядерну зброю. Суд спирався на рішення «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, №49933/20.
Практику ЄСПЛ про мирні часи суд застосовувати відмовився: обставини в Україні не дають змоги беззастережно перенести ті висновки на ситуацію, яка загрожує існуванню нації. Аналогічний підхід викладено в постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24, провадження №51-603кмо25.
Зброя і накази
Тут найтонше місце вироку. Суд погодився, що відмова носити і використовувати зброю утворює ядро переконань, тому такі мотиви не можна ігнорувати навіть тоді, коли йдеться про ухилення від призову під час мобілізації. Людину, яка робить цей вибір, треба залучати до завдань, не пов’язаних зі зброєю, і суд прямо це підкреслив.
Водночас захист отримав відмову в головному. Суд не прийняв тезу про абсолютну неможливість призову для сумлінного відмовника. Підкорення військовому керівництву і правилам служби, не пов’язаним зі зброєю, він не вважає надмірним втручанням у свободу переконань.
Покарання
За ухилення від призову під час мобілізації суд призначив 3 роки позбавлення волі. Пом’якшуючих і обтяжуючих обставин за статтями 66 і 67 КК він не знайшов, підстав для статті 69 КК теж. Від іспитового строку за статтею 75 КК відмовився: бойові дії тривають, мобілізаційні ресурси потребують оновлення, а випробування не досягне мети запобігання схожим злочинам. Тут суд спирався на позицію Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року у справі №641/1067/23.
Запобіжний захід не обирали. Речові докази – направлення на ВЛК, картку обстеження, довідку ВЛК №143/3214, розписку про отримання повістки, аркуш ознайомлення з вимогами законів і флюорографію – залишили в матеріалах провадження. Апеляцію можна подати до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів.
Для людини з подібними переконаннями цей вирок дає кілька практичних орієнтирів. Заяву про заміну служби варто подавати ще на етапі строкового призову – під час мобілізації такої процедури законодавство просто не має. Висновок ВЛК, якщо він викликає сумніви, потрібно оскаржувати одразу: тут оскарження не було, і суд на це вказав. А ще ядром переконань суд назвав саме відмову від зброї, тож питання про накази, пов’язані зі зброєю, залишається відкритим навіть після обвинувального вироку.
