Ухилення від призову під час мобілізації – це не абстрактна норма з підручника, а робоча стаття, за якою люди отримують цілком реальне покарання. 21 вересня 2026 року Чернівецький районний суд міста Чернівців розглянув провадження номер 1-кп/725/215/26 і затвердив угоду про визнання винуватості. Замість позбавлення волі чоловік отримав два роки виправних робіт. Давайте розберемося, як суд до цього дійшов і що тут повчального для всіх інших.
Що сталося насправді
Історія почалася 30 січня 2026 року. Військовозобов’язаний чоловік перебував у приміщенні територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де його попередили про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на службу під час мобілізації.
Там же він отримав повістку. З’явитися потрібно було 31 січня 2026 року о 09:00 – для відправлення у складі команди до однієї з військових частин. Про дату й час чоловік знав достовірно. І все ж не прийшов.
Суд кваліфікував це за ст. 336 Кримінального кодексу України. Норма карає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Санкція сувора – від трьох до п’яти років позбавлення волі.
«Особливий період» – не побутовий синонім слова «війна». Це юридичний стан, який починається з оголошення мобілізації й триває, поки зберігається загроза. Саме тому стаття 336 працює не тільки в перші дні повномасштабного вторгнення, а й зараз.
Ключове слово тут – ухилення. Це не забудькуватість і не пізній прихід. Ідеться про умисну неявку без поважних причин, коли можливість прибути була.
Чому з’явилася угода про визнання винуватості
26 червня 2026 року між прокурором і обвинуваченим, за участю адвоката, з’явилася угода про визнання винуватості. Людина беззастережно визнала свою вину в обсязі обвинувального акта.
Такий сценарій прямо передбачений ч. 4 ст. 469 Кримінального процесуального кодексу України. Угода можлива у справах про кримінальні проступки, злочини невеликої чи середньої тяжкості, а також про тяжкі злочини, якщо шкода завдана лише державним та суспільним інтересам.
Порушення правил мобілізації б’є саме по державі та суспільству, конкретного потерпілого немає. Тож попри тяжкість статті 336 домовитися про покарання було юридично можливо.
Сторони підтвердили добровільність: жодного тиску, погроз чи обіцянок поза межами угоди. Це принципово, бо суд перевіряє саме добровільність, а не просто ставить штамп «затверджено».
Що перевіряє суд, коли затверджує угоду
Суд має переконатися в кількох речах. По-перше, що обвинувачений розуміє свої права за п. 1 ч. 5 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України. По-друге, що він усвідомлює наслідки затвердження угоди за п. 1 ч. 1 ст. 473 цього ж кодексу.
І тут важливий момент, який часто недооцінюють. Коли суд затверджує угоду, він не досліджує докази по суті. Вирок ухвалюють на підставі домовленостей сторін, а не після повного судового слідства.
Наслідок простий і жорсткий: оскаржити фактичні обставини потім майже неможливо. Апеляція за ст. 394 КПК України тут обмежена чи не найбільше. Оскаржити можна покарання, якщо воно суворіше за домовлене, або невиконання судом умов угоди. І все.
У цій справі суд перевірив усе, що вимагає закон, і дійшов висновку: умови угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.
Яке покарання призначили
Сторони погодили два роки виправних робіт із відрахуванням 20 відсотків заробітку в дохід держави. Але тут є юридична тонкість.
Стаття 336 передбачає мінімум три роки позбавлення волі. Щоб вийти за цю межу, суд застосував ч. 1 ст. 69 Кримінального кодексу України – призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
Виправні роботи за ст. 57 Кримінального кодексу України відбуваються за місцем роботи засудженого. Строк – від шести місяців до двох років, тобто тут обрали максимум. Якщо офіційного місця роботи немає, працевлаштуванням опікується орган пробації.
По суті, це покарання без ізоляції від суспільства. Людина житиме звичайним життям, але частину заробітку віддаватиме державі.
Для обвинувачення в ухиленні від призову під час мобілізації критично довести факт вручення повістки й обізнаність людини про дату, час і місце явки. У цій справі такі докази були: попередження про відповідальність і сама повістка.
Що суд визнав пом’якшуючим
Пом’якшуючі обставини перелічені в ст. 66 Кримінального кодексу України. У цій справі суд узяв до уваги таке:
- щире каяття;
- активне сприяння розкриттю злочину;
- добровільне перерахування 100 000 гривень на потреби Збройних Сил України.
Два перші пункти – прямі вимоги статті 66. А от про гроші на ЗСУ варто сказати окремо. Формально це не пункт зі статті 66, але суд оцінив такий крок як обставину, що пом’якшує покарання.
Обтяжуючих обставин за ст. 67 Кримінального кодексу України суд не встановив. Це цікаво, бо на момент вироку чоловік уже мав судимість.
3 березня 2026 року Кіцманський районний суд Чернівецької області засудив його за ч. ч. 1, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, тобто за підроблення документів. Покаранням був штраф 17 000 гривень, який він сплатив 3 квітня 2026 року в повному обсязі.
Що буде з речовими доказами й апеляцією
Матеріали справи не пішли в архів. Компакт-диски залишаються при справі, а військовий квиток повернули власнику.
Вирок можна оскаржити в апеляційному порядку. Строк – 30 днів з моменту проголошення. Скаргу подають до Чернівецького апеляційного суду через Чернівецький районний суд міста Чернівців.
Підстави для оскарження обмежені ст. 394 КПК України, про що ми вже говорили. Тож якщо людина добровільно підписала угоду, розраховувати на можливість переграти все заново не варто.
Що з цього винести
Ухилення від призову під час мобілізації – історія не про те, пронесе чи не пронесе. Явка за повісткою є обов’язком, а не опцією. А якщо виникають об’єктивні перепони – хвороба, догляд за близьким, інші поважні причини – їх треба документувати й повідомляти ТЦК заздалегідь, а не заднім числом.
Друга думка стосується тактики. Угода про визнання винуватості дає людині передбачуваність: ти заздалегідь знаєш, яке покарання отримаєш. Іноді це справді найрозумніший вихід.
Але ціна такої передбачуваності – відмова від спору про факти. Якщо є реальні аргументи на захист, угода може обернутися пасткою. Тут потрібна консультація адвоката, причому до підписання, а не після.
Ще одна деталь, яку легко проґавити. Угоду затвердили не одразу – від 26 червня 2026 року до вироку 21 вересня минуло майже три місяці. Суд має право відмовити в затвердженні, якщо умови не відповідають закону або порушують права сторін. Тобто домовленість прокурора й обвинуваченого – лише пропозиція, а останнє слово за судом.
Хтось скаже, що два роки виправних робіт за неявку – це м’яко. Можливо. Але вирішальну роль зіграли визнання вини, співпраця зі слідством і сто тисяч гривень на ЗСУ. Без цього набору розмова в залі суду була б зовсім іншою.
Якщо вам інкримінують ухилення від призову під час мобілізації, не варто грати в мовчанку. Надішліть до ТЦК письмове пояснення, докладіть документи про поважні причини, збережіть копії. А вже потім разом із захисником вирішуйте, чи доречна угода про визнання винуватості, чи захист варто будувати на порушеннях з боку ТЦК.