Україна та Іран провели прямі переговори в Нью-Йорку – на полях Генеральної Асамблеї ООН. Глава МЗС Андрій Сибіга зустрівся з іранським колегою Аббасом Арагчі 24 вересня і написав про це у соцмережі X. Зустріч продовжила телефонну розмову, яку сторони провели в липні.
Дипломатія між двома країнами, які мають чимало взаємних претензій, рідко виглядає показово. Частіше це тиха робота. І тут важливий момент: розмова відбулася не через посередника, а напряму. Це вже сигнал.
Що саме сказали міністри
Сибіга сформулював мету зустрічі без дипломатичних нашарувань. За його словами, розмова була присвячена спільним крокам, які мають запобігти подальшому загостренню напруженості між країнами.
«Дипломатія – це прямий діалог, навіть за складних обставин», – написав міністр.
Сторони також домовилися тримати наявні канали комунікації відкритими. Простими словами, ніхто не відкликає контакти, не закриває тему і не переносить суперечку в публічну площину взаємних звинувачень.
Що саме це за «спільні кроки», офіційно не розшифрували. Переліку немає ні в повідомленні українського міністра, ні в коментарях іранської сторони. Така стриманість типова для чутливих тем: щойно з’являється конкретика, з’являються й ті, хто хоче її зірвати.
Обмінялися міністри й думками про ситуацію на Близькому Сході та в Європі. Окремо йшлося про «різні треки поточних зусиль із досягнення миру». Формулювання туманне, але змістовне: Київ і Тегеран не зводили все до одного спільного плану, а говорили про кілька процесів одночасно.
Генеральна Асамблея ООН – майданчик, де такі зустрічі трапляються найчастіше. На кілька днів в одному місті збираються міністри з десятків країн. Домовитися про розмову тут простіше, ніж організовувати окремий візит, який приверне значно більше уваги.
Чому Київ узагалі сів за цей стіл
Тут варто згадати контекст. За даними української влади та західних партнерів, Росія роками застосовує проти України іранські дрони-камікадзе. Тегеран офіційно ці поставки заперечує. Саме це охолодило відносини між країнами.
Україна та Іран зберігають формальні дипломатичні відносини, але практичного наповнення в них майже не залишилося. Від 2022 року Київ відкликав свого посла для консультацій, а іранського позбавив акредитації. На такому тлі зустріч на рівні міністрів – подія, а не рутина.
США, Євросоюз і Велика Британія неодноразово вводили санкції проти іранських виробників безпілотників. Проте санкції тиснуть на економіку, а не зупиняють конкретні партії товару. Прямий канал дає шанс на інший інструмент – розмову без посередників.
Логіка Києва читається просто. Якщо постачання зброї треба припинити, то говорити слід із тим, хто її постачає, а не лише скаржитися союзникам. Інший бік – розрахунок на те, що Тегеран не захоче грузнути в чужій війні ще глибше.
Канали зв’язку: що це означає на практиці
Відкритий канал – це не документ, який щось зобов’язує. Це домовленість про те, що дзвінок можливий у будь-який момент. Цінність такої домовленості стає видно тоді, коли інформації мало, а ризик помилки великий.
Ось кілька ситуацій, де прямий контакт реально працює:
- перевірка чуток про постачання зброї;
- уточнення, хто стоїть за тим чи іншим інцидентом;
- запобігання випадковим зіткненням у регіонах, де обидві країни мають свої інтереси;
- швидке донесення позиції без перекручувань через треті країни.
Через посередників теж можна, але повільніше. І з більшим шансом, що зміст повідомлення зміниться дорогою.
Навіщо про це розповідати публічно
Про зустріч можна було й змовчати. Публікація в соцмережі – теж інструмент. Вона фіксує сам факт діалогу і робить його частиною офіційного порядку денного, а не кулуарною історією.
Для партнерів це сигнал: Київ не уникає складних розмов навіть із тими, кого вважає причетними до своїх проблем. Для Тегерана публічність має свій сенс – вона показує готовність говорити і не виглядати ізольованим.
Два регіони, один інтерес
Близький Схід і Європа здаються далекими темами. Насправді вони тісно пов’язані. Іран залишається ключовим гравцем регіону, а загострення на Близькому Сході одразу відбивається на світових ринках нафти і на увазі партнерів до України.
Київ зацікавлений у стабільності одразу в обох кутах карти. Якщо Близький Схід палає, увага світу ділиться, а разом із нею і зброя, і гроші, і дипломатичні зусилля.
Тегеран має власні мотиви. Іранська економіка виснажена санкціями, а перспектива широкої регіональної війни не вигідна нікому. Тому розмова про зниження напруженості – не жест доброї волі, а тверезий розрахунок.
Сибіга підтвердив позицію України: підтримка якнайшвидшого відновлення миру й стабільності в обох регіонах. Звучить загально, проте саме тут проходить межа, за якою починаються конкретні домовленості.
Контакт замість трибуни
Поки що маємо зафіксований факт: домовилися підтримувати контакт. Нових угод немає, підписаних паперів теж, гучних анонсів не було.
І все ж це важливо. Україна та Іран залишаються на протилежних боках у багатьох питаннях. Проте навіть за такого розкладу сторони вирішили не кричати одна на одну з трибун, а розмовляти.
Дипломатія рідко дає швидкий результат. Вона працює накопичувально: один дзвінок, одна зустріч, одна фраза, яку потім згадають у потрібний момент. Можливо, саме такі розмови в Нью-Йорку через рік виглядатимуть як початок чогось більшого. А може, залишаться епізодом у хроніці. Побачимо.