Уявіть, що ви – молодий українець призовного віку, який виїхав за кордон, рятуючись від війни. Ще вчора ви мали дах над головою в Польщі чи Німеччині, а сьогодні чуєте від високопосадовців: повертайтеся й беріть до рук зброю. 13 липня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш прямо заявив, що всі придатні до служби українці призовного віку повинні бути в Україні та захищати її. І це не просто емоційний випад – за цим стоять цілком конкретні зміни в міграційній політиці Євросоюзу.
Промова пролунала на тлі зростання антиукраїнських настроїв у польському суспільстві. Міністр розкритикував ультраправого політика Гжегожа Брауна й опозиційну партію «Право і справедливість» за те, що вони роздмухують небезпечний фанатизм. «Подивіться, до чого ми дійшли, – обурювався Косіняк-Камиш. – Народ, який заслуговує на Нобелівську премію миру, поляки, які відкрили серця й домівки, прийняли три мільйони біженців без жодних таборів. А тепер цей фанатизм стає просто дуже небезпечним».
Та одразу після захисту співвітчизників міністр перейшов до болючої теми. Він нагадав про випадки, коли молоді українці призовного віку розбивають дорогі автівки або влаштовують зухвалі витівки в туристичних місцях на кшталт Морського Ока. «Чи нормально розбивати авто за мільйони злотих? Ні, таких треба виганяти, – сказав він. – Усі молоді, придатні до бойових дій українці мають бути в Україні й там служити батьківщині».
Ця заява – не поодинокий випад. Вона накладається на свіже рішення Європейської комісії від 26 червня. Брюссель запропонував продовжити дію Директиви про тимчасовий захист для українців, які рятуються від війни, ще на рік – до 4 березня 2028 року. Але з’явилася серйозна обмовка: виняток можуть зробити для тих, хто ухиляється від військової служби в Україні.
Що це означає на практиці? Давайте розбиратися без паніки, але й без рожевих окулярів. Директива про тимчасовий захист була активована в березні 2022 року вперше в історії ЄС. Вона дозволяє українцям легально перебувати, працювати, отримувати медичну допомогу та освіту в країнах спільноти без складних процедур надання статусу біженця. До слова, саме завдяки цьому механізму поляки змогли так швидко й по-людськи прийняти мільйони наших людей.
Тепер уявіть, що цей захист перестає бути безумовним для певної категорії осіб. Якщо рішення ухвалять у нинішній редакції, то українці призовного віку, які не мають відстрочки чи законних підстав не служити, можуть опинитися перед вибором: повертатися додому або ризикувати втратою легального статусу в ЄС. Тут криється багато юридичних нюансів, але загальний вектор зрозумілий – країни-члени дедалі чіткіше прив’язують гостинність до участі в обороні рідної держави.
Цікаво, що польський міністр у своїй промові намагався всидіти на двох стільцях. З одного боку, він засудив тих, хто сіє міжнаціональну ворожнечу. З іншого – попередив, що суспільне терпіння не безмежне, а поведінка окремих українців призовного віку лише підливає олії у вогонь. Фактично він артикулював те, про що вже давно говорять у чергах за соціальною допомогою та на робочих місцях у Польщі: «Ми допомагаємо, але чому ви там, а не на фронті?».
Аби не було ілюзій, варто чітко розмежувати поняття. Тимчасовий захист надається не через симпатію, а через визнання факту війни та масового напливу людей. Після початку повномасштабного вторгнення Європа зробила безпрецедентний крок, але юридично цей механізм не створювався для вічного проживання. Очікувалося, що люди повернуться, щойно зникне безпосередня загроза. Проте війна затяглася, і тепер політики шукають баланс між гуманізмом і внутрішньою стабільністю.
Окремо слід згадати, що остаточне рішення щодо статусу біженців у ЄС планують ухвалити в липні або, якщо не встигнуть, – у вересні 2026 року. Тобто вже за кілька тижнів ми можемо побачити нові правила гри. Для українців призовного віку, які зараз перебувають у Німеччині, Італії, Іспанії, а надто в Польщі, це означає, що час розраховувати на автоматичне продовження документів спливає. Державам-членам дадуть змогу самостійно вирішувати, чи залишати захист тим, кого Україна офіційно потребує у війську.
Правова конструкція тут доволі тендітна. Сама по собі відсутність в країні не є доказом ухилянства. Але якщо прикордонні чи міграційні служби отримають інструмент запитувати українську сторону про військовий облік конкретної особи, відмова від співпраці може коштувати даху над головою. Утім, поки що йдеться лише про проєкт – жодного механізму обміну даними між ТЦК та СП і європейськими органами офіційно не запущено.
Повертаючись до польського контексту, не можна не помітити політичний підтекст. Косіняк-Камиш – представник Польської селянської партії, що входить до урядової коаліції. Його слова лунають не у вакуумі, а в переддень ухвалення бюджету та місцевих виборів. Частина виборців справді втомилася від присутності великої кількості іноземців, навіть якщо це громадяни країни, яка воює. І те, що міністр одночасно захистив поляків від звинувачень у ксенофобії й поставив жорсткі умови перед українцями призовного віку, – це класичний політичний компроміс.
До речі, сама Польща надала Україні величезну військову допомогу й продовжує лобіювати посилення санкцій проти Росії. Тому сприймати його критику винятково як «зраду» не варто. Радше це дзеркало, в якому відображаються складні суспільні настрої. Люди бачать, як одні українці воюють, а інші – ведуть розкішний спосіб життя в тих самих містах, звідки на фронт везуть допомогу. Звісно, це стосується невеликої частки, але гучні випадки формують загальне враження.
Якщо відкинути емоції, то перед нами – спроба вирішити одразу кілька завдань: зберегти єдність польського суспільства, заохотити українських чоловіків до виконання військового обов’язку й водночас не зруйнувати образ Польщі як надійного союзника. І тут важливий не стільки сам заклик, скільки юридичний супровід: чи дійсно Брюссель змінить правила, і чи буде це синхронізовано з воєнним станом в Україні.
Поки на рівні ЄС остаточного рішення немає, але напрям задано. Українцям призовного віку, які планують і далі залишатися за кордоном, варто вже зараз перевірити свої підстави для відстрочки: навчання, стан здоров’я, догляд за родичами. Саме ці документи можуть стати ключовими, якщо постане питання про збереження тимчасового захисту.
А тим часом дискусія лише розгорається. 13 липня міністр оборони Польщі чітко дав зрозуміти: пасивне спостереження з безпечної відстані перестає влаштовувати не лише Київ, а й найближчих партнерів. Голосування в Європарламенті та Раді ЄС очікується цього літа або на початку осені – і воно безпосередньо торкнеться сотень тисяч доль.