Сусідський конфлікт через септик, удар рукою навідмах і штраф у 1700 гривень – саме так закінчилася історія, яка дійшла аж до Верховного Суду. Чоловіка визнали винним в умисному легкому тілесному ушкодженні, і касаційна інстанція залишила вирок без змін. Давайте розберемося, що сталося насправді і чому аргументи засудженого не спрацювали.
Із чого все почалося
26 березня 2024 року в Кам’янці-Подільському працювала комісія виконавчого комітету міської ради. Питання було суто господарське – перенесення септика. Але на місці події розгорівся конфлікт між обвинуваченим і потерпілою.
За версією слідства, близько 15:30 чоловік, перебуваючи попереду жінки, зовнішньою поверхнею кисті правої руки навідмах завдав їй одного удару в область обличчя справа. Результат – закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку та синяк в області повік правого ока.
Судово-медична експертиза кваліфікувала ці ушкодження саме як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я. А це вже склад злочину, передбачений частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Кам’янець-Подільський міськрайонний суд у квітні 2025 року визнав чоловіка винуватим і призначив покарання – штраф 1700 гривень. Хмельницький апеляційний суд у липні того ж року залишив вирок без змін.
На чому ґрунтувалися ці рішення? На цілому комплексі доказів. Показання потерпілої, свідчення дев’ятьох свідків, два протоколи слідчих експериментів, два висновки судово-медичної експертизи, листи від міської ради – і, що особливо важливо, відеозапис із бодікамери працівника муніципальної інспекції.
Саме цей запис і став ключовим. На ньому видно: о 15:30:48 потерпіла штовхнула чоловіка коліном ззаду. У відповідь він ударив її по нозі, потім вона – його в плече. Далі обвинувачений навідмах правою рукою завдав удару в голову жінці, від якого її відкинуло назад. Жодного падіння – удар був цілеспрямований і зі значною силою.
Чому Верховний Суд не став переглядати справу по суті
У касаційній скарзі засуджений просив скасувати обидва рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументи були різноманітні: і упередженість суду, і неповнота розгляду, і невідповідність висновків фактам.
Але тут важливий момент. Стаття 433 Кримінального процесуального кодексу України чітко окреслює межі касаційного перегляду. Верховний Суд не досліджує докази заново, не встановлює обставини і не вирішує, який доказ достовірний, а який – ні. Він перевіряє лише правильність застосування норм права.
Іншими словами, якщо суди першої та апеляційної інстанцій уже оцінили докази і зробили свої висновки, касація не може просто взяти і переоцінити їх заново. Для цього потрібні істотні порушення процесу, а не просто незгода з вироком.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду підтвердила: усі доводи засудженого фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а це поза межами повноважень касації.
К слову, майже всі аргументи, озвучені в касаційній скарзі, сторона захисту вже наводила в апеляції. І там їх ретельно перевірили. Жодних нових обставин, які б свідчили про процесуальні порушення, засуджений не навів.
Що не так із версією про випадковий удар
Під час судового розгляду обвинувачений наполягав: він не бив потерпілу умисно. Мовляв, вона вдарила його, схопила за куртку, потягнула на себе – і, падаючи, він випадково зачепив її рукою по обличчю. Тобто мала місце необережність, а не умисел.
Суди поставилися до цієї версії критично. І ось чому. На відеозаписі з бодікамери зафіксовано: удар був нанесений не під час падіння, а в ході обопільної бійки, коли обидва стояли обличчям одне до одного. Чоловік цілеспрямовано вдарив рукою в голову – із силою, достатньою, щоб відкинути жінку назад.
Апеляційний суд додав: засуджений повною мірою усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав наслідки і бажав їх настання. Це класична формула умислу.
Ще один цікавий нюанс. Суди визнали: так, ініціатором бійки була саме потерпіла. Вона першою вдарила чоловіка. Але це жодним чином не спростовує його винуватості. Згідно зі статтею 337 КПК України, суд розглядає справу лише в межах висунутого обвинувачення – тобто того, що зазначено в обвинувальному акті. А там ішлося про умисне легке тілесне ушкодження, завдане конкретним ударом у голову. Поведінка потерпілої могла би вплинути хіба що на пом’якшення покарання, але не на кваліфікацію дій.
Чому не спрацювали інші аргументи захисту
Засуджений стверджував, що слідчі експерименти були інсценовані, а обвинувальний акт складений із порушеннями. Верховний Суд перевірив ці доводи – і не знайшов жодного підтвердження.
Дозвіл на проведення слідчого експерименту надав власник домоволодіння. Експертизи підтвердили: тілесні ушкодження могли утворитися саме за тих обставин, які описали потерпіла і свідок під час слідчих дій. А статті 2, 94 та 278 КПК України, на які посилався засуджений, взагалі не регулюють порядок складання обвинувального акта.
Щодо відсутності технічної фіксації засідання в апеляційному суді – цей аргумент теж розсипався. У матеріалах справи є журнал судового засідання з унікальним посиланням на відеозапис у централізованому файловому сховищі. Судді касаційної інстанції отримали доступ до цього запису і прослухали його.
Також захист наполягав, що апеляційний суд проігнорував клопотання про повторний перегляд відео з бодікамери. Але згідно з частиною 3 статті 404 КПК України, повторне дослідження доказів обов’язкове лише тоді, коли суд першої інстанції дослідив їх неповно або з порушеннями. Сама лише незгода з оцінкою не є підставою для повторного перегляду. До того ж у матеріалах справи взагалі немає такого клопотання від сторони захисту.
Чесно кажучи, ця справа – хороший приклад того, як працює принцип змагальності. Суди надали обом сторонам усі можливості для реалізації своїх прав. Засуджений і його захисник брали активну участь у засіданнях, подавали клопотання, скарги, висловлювали заперечення. Але коли всі аргументи зводяться лише до «я не згоден з оцінкою доказів» – касаційна інстанція безсила щось змінити.
Верховний Суд залишив вирок і ухвалу апеляції без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.