Валерій Кобзарь, військовий з Обухівського району Київської області, загинув під час виконання бойового завдання. Серце захисника зупинилося 25 вересня 2026 року.
Сумну звістку оприлюднили вже після прощання. У повідомленні йдеться, що люди зібралися в селі Германівка, аби віддати останню шану воїну, життя якого стало частиною великої боротьби за незалежність України. Схиляючи голови, громада провела в останню путь мужнього захисника Валерія Вікторовича Кобзаря.
Казахстан, Сумщина, Ірпінь: життєвий шлях воїна
Народився Валерій Кобзарь 20 лютого 1987 року в Казахстані, у селі Костянтинівка. Через чотири роки родина переїхала до України й оселилася в селі Супрунівка на Сумщині.
Шкільні роки минули в Ганнівсько-Тернівській загальноосвітній школі. Після випуску він пройшов навчання в Добровільному товаристві сприяння армії, авіації та флоту, де здобув професію водія. А в 2010 році відслужив строкову військову службу в Ірпені.
На перший погляд, звичайна біографія. Дитинство в чужій країні, переїзд, школа, фах, армія. Та за кожним таким рядком стоїть людина, яка згодом зробила вибір на користь інших. Валерію Кобзарю було 39 років.
Його історія вміщає кілька географій: Казахстан, де він народився, Сумщина, де минуло дитинство, і Київщина, яку він згодом назвав домом. Таких біографій у цій війні тисячі, і кожна варта окремої розповіді, а не сухого рядка в зведенні.
Германівка прощалася зі своїм захисником
Германівка – село в Обухівському районі на Київщині. Саме там зібралися люди, щоб провести воїна в останню путь. Про це йдеться в оприлюдненому повідомленні.
Деталей у ньому небагато. Де саме виконувалося бойове завдання, за яких обставин загинув військовий, де його поховали – про це не повідомляється. І це зрозуміло: родина має право сама вирішувати, що і коли розповідати публічно.
Кстати, так буває майже завжди. Спочатку громада дізнається про сам факт втрати, а подробиці служби з’являються пізніше, іноді через місяці. Тут важливий момент: відсутність деталей не применшує нічого. Людина загинула, виконуючи бойове завдання, і цього достатньо, щоб схилити голову.
Пам’ять залишається в громаді
В Обухівському районі, як і по всій Київщині, імена полеглих захисників ушановують по-різному. Десь це меморіальна дошка на стіні школи, десь – куточок пам’яті в будинку культури, а десь просто тиха хвилина на початку засідання сільської ради. Формати різні, суть одна: людина не зникає безслідно.
Для земляків Валерія Кобзаря попереду непростий час. Треба буде вирішити, як саме зберегти пам’ять про нього, і зробити це так, щоб через роки про захисника пам’ятали не лише ті, хто знав його особисто.
Що можна зробити вже зараз? Не проходити повз такі звістки. Не забувати, що за кожним прізвищем стоїть конкретна людина зі своєю біографією, звичками, планами, які обірвалися.
Історія Валерія Кобзаря почалася далеко від України, а завершилася на Київщині, у селі, де його проводжали всім селом. Між цими двома точками – сорок років життя, школа в Супрунівці, навчання на водія, строкова служба в Ірпені й бойове завдання, з якого він не повернувся.