Відмова банку від ділових відносин – це не просто неприємний лист, а справжній юридичний виклик. Особливо коли вам не пояснюють причин, а просто повідомляють: «Ми більше не хочемо мати з вами справу». Саме в такій ситуації опинилася клієнтка ПриватБанку, чию справу № 757/37161/24-ц нещодавно переглядав Верховний Суд.
Історія цієї справи – чудова нагода розібратися, коли банк справді має право розірвати договір через фінансовий моніторинг, а коли його дії можна успішно оскаржити.
З чого все почалося
Жінка була клієнткою АТ КБ «ПриватБанк» із жовтня 2018 року. За шість років вона відкрила поточні рахунки, розміщувала депозити, а в лютому 2023-го уклала генеральний договір про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу. Звичайна історія людини, яка активно користується банківськими продуктами.
Усе змінилося в червні 2024 року.
Четвертого червня банк надіслав повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин і закриття рахунків. Посилався на статтю 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Якщо коротко – на закон про фінансовий моніторинг. Клієнтці запропонували за 30 днів з’явитися до відділення й подати заяву на перерахування залишків до іншого банку.
А 12 липня прийшло друге повідомлення – про розірвання того самого генерального договору щодо інвестиційних послуг. Тобто банк закрив усе: і звичайні рахунки, і рахунки в цінних паперах.
Клієнтка спробувала поскаржитися до Національного банку України, але отримала формальну відповідь: мовляв, розбирайтеся з банком самостійно. Тоді вона пішла до суду.
Що побачив банк у її операціях
Служба фінансового моніторингу ПриватБанку зафіксувала сигнал про підозрілу діяльність. Ішлося про договір купівлі-продажу нерухомості на суму близько 40 мільйонів гривень. Продавцем виступала сама клієнтка, покупцем – її колишній чоловік.
За версією банку, цей договір був «схемним». Його уклали не для реального переходу права власності, а щоб перегнати кошти й створити видимість законного доходу. Платежі проходили частинами протягом 2023 року. Отримавши гроші, жінка купувала облігації внутрішньої державної позики через стороннього брокера, а згодом спробувала придбати ОВДП уже безпосередньо в ПриватБанку – на 890 тисяч доларів.
Банк порахував, що це не відповідає звичайній економічній логіці. Фінансові операції кваліфікували як складні, незвично великі й такі, що не мають очевидної законної мети. Додайте сюди підозру, що операції проводилися від імені іншої особи, і маємо класичний набір «червоних прапорців» із Додатку 20 до Положення № 65 Нацбанку.
Керуючись частиною першою статті 15 згаданого закону, банк встановив клієнтці неприйнятно високий ризик і запустив процедуру відмови банку від ділових відносин.
І тут варто зробити невеликий відступ. Закон справді зобов’язує банки діяти рішуче, коли вони бачать підозрілі операції. Неприйнятно високий ризик – це максимальний рівень, який банк не може ігнорувати. І якщо такий ризик встановлено, фінустанова не просто має право, а зобов’язана відмовитися від підтримання відносин. Це не каприз, а вимога законодавства про фінансовий моніторинг.
А що на це сказала клієнтка
Версія жінки була геть іншою. Після розлучення в 2017 році вона з колишнім чоловіком ділила майно, набуте за 18 років шлюбу. У лютому 2023-го вони уклали договори купівлі-продажу житлового будинку та двох земельних ділянок. Загальна вартість – 39 905 121 гривня.
Ключовий момент: у договорі передбачалося розстрочення платежу. Саме тому гроші надходили не однією сумою, а дев’ятьма частинами – з лютого по грудень 2023 року. Це абсолютно законна форма розрахунків, дозволена Цивільним кодексом України.
І ось що важливо. Банк бачив ці операції півтора року. Жодного разу не поставив під сумнів джерела коштів. Спокійно зараховував платежі. Клієнтка навіть купувала ОВДП у серпні та грудні 2023-го – і це теж не викликало запитань. Аж раптом у червні 2024-го виявилося, що операції підозрілі.
Що вирішили суди
Перша інстанція – Печерський районний суд Києва – в задоволенні позову відмовила. Аргументація: банк діяв у межах закону, підозрілу діяльність виявив, неприйнятно високий ризик встановив. Усе за процедурою.
Але Київський апеляційний суд у квітні 2026 року повністю задовольнив позов. Чому? Тому що ПриватБанк, на думку апеляції, не надав належних доказів обґрунтованості встановлення ризику. Самі лише внутрішні висновки служби фінмоніторингу – замало. Банк не довів незаконність джерел походження коштів клієнтки. Не довів, що платежі містили ознаки відмивання доходів. Водночас позивачка надала документи, які пояснювали, звідки в неї гроші й чому вони надходили частинами.
Договори купівлі-продажу між колишнім подружжям – чинні. Ніхто їх не оскаржував. А розстрочення платежу – звичайна практика.
Несподіваний поворот у Верховному Суді
ПриватБанк подав касаційну скаргу, і 12 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив рішення, яке частково задовольнило скаргу банку.
Але не поспішайте з висновками. Суд не сказав, що банк мав рацію. Він сказав: апеляція передчасно задовольнила позов, бо не з’ясувала головного.
Колегія суддів звернула увагу на один критичний нюанс. Шостого вересня 2024 року клієнтка сама подала до банку заяву про закриття рахунків. У ній вона просила закрити всі рахунки, достроково розірвати депозитні договори й перерахувати залишки коштів за вказаними реквізитами. Банк стверджував: рахунки закрили саме на підставі цієї заяви, а не на підставі тих повідомлень, які оскаржувалися в суді.
А якщо так – то чи порушив банк права клієнтки своїми попередніми повідомленнями? Відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного права – це самостійна підстава для відмови в позові. Апеляційний суд це питання взагалі не дослідив. Саме тому Верховний Суд скасував постанову апеляції й направив справу на новий розгляд.
Крім того, Верховний Суд нагадав важливу позицію, яка вже склалася в судовій практиці. Право банку відмовлятися від договірних відносин через фінансовий моніторинг не є безмежним. У кожній конкретній справі суди повинні перевіряти, чи справді були підстави для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику. І банк зобов’язаний ці підстави підтвердити доказами. Не просто послатися на закон, а показати суду реальні обставини, які викликали підозру.
Цю позицію Верховний Суд сформулював ще в постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20. І вона лишається незмінною: закон про фінансовий моніторинг – не «парасолька», під якою банк може робити що завгодно без пояснень.
Що це означає для вас
По-перше, відмова банку від ділових відносин – це не вирок. Якщо вам надіслали таке повідомлення, банк повинен мати реальні, задокументовані підстави. А ви маєте право вимагати, щоб суд їх перевірив.
По-друге, будьте обережні з тим, що підписуєте після отримання «листа щастя». Заява про закриття рахунків, написана під тиском обставин або за зразком, який вам підсунув сам банк, може стати серйозною перешкодою в майбутньому судовому процесі. Як у цій справі – саме вона змусила Верховний Суд повернути все на новий розгляд.
Справа № 757/37161/24-ц ще не завершена. Апеляційний суд переглядатиме її заново, і тепер йому доведеться дати чітку відповідь: чи справді банк порушив права клієнтки, чи вона сама погодилася на закриття рахунків, а тепер намагається оскаржити те, що їй більше не шкодить.