Коли військова частина хоче стягнути з військовослужбовця збитки за втрачене майно – це справді питання відшкодування шкоди військовослужбовцем. На перший погляд усе виглядає як звичайний цивільний спір: є боржник, є кредитор, є конкретна сума. Проте Верховний Суд у справі № 291/41/22 розставив усі крапки над «і» – такі справи належать до адміністративної юрисдикції.
Помилка у виборі суду може коштувати вам місяців змарнованого часу. Тож давайте спокійно розберемося, що саме вирішив суд і чому це важливо знати.
Із чого все почалося
У січні 2022 року одна з військових частин звернулася до Ружинського районного суду Житомирської області. Позов – про відшкодування шкоди військовослужбовцем, який втратив військове майно. Сума чимала – 100 941,5 грн.
Логіка позивача була зрозумілою: факт втрати майна зафіксовано, винна особа відома, розмір збитків пораховано. Здавалося б, беріть Цивільний процесуальний кодекс України та подавайте позов. Але суд першої інстанції подивився на ситуацію інакше.
У березні 2025 року Ружинський районний суд провадження закрив. Мотивування: цей спір узагалі не для цивільного судочинства. Житомирський апеляційний суд у червні того ж року повністю підтвердив таку позицію.
Військова частина з цим категорично не погодилася і пішла до касації.
Чому військова служба – це більше, ніж просто робота
Тут криється ключовий момент, який часто випадає з поля зору навіть у досвідчених юристів. Військова служба – це не трудові відносини в класичному розумінні. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (стаття 2) прямо називає її державною службою особливого характеру.
Більше того, час проходження військової служби зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю та – увага – до стажу державної служби. Це не просто формальність, а маркер правової природи цих відносин.
Кодекс адміністративного судочинства України у статті 4 дає чітке визначення публічної служби. І військова служба там є. Поруч із професійною діяльністю суддів, прокурорів, дипломатів. Це важливо, бо саме звідси випливає юрисдикція.
Як КАС України пов’язує втрату майна з проходженням служби
Стаття 19 КАС України встановлює, що адміністративні суди розглядають спори з приводу прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. На перший погляд – ну де тут втрата майна?
Але подивіться на ситуацію очима Верховного Суду. Військовослужбовець втратив майно не десь на прогулянці – це сталося під час виконання ним службових обов’язків. Тобто шкода виникла в процесі реалізації правового статусу військовослужбовця. А статус цей – публічно-правовий.
Суд наголосив: встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця передбачене саме в адміністративному процесі. І це логічно. Коли ми оцінюємо, чи належно особа виконувала функції публічної служби, – ми вже не в площині цивільного права.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишила касаційну скаргу військової частини без задоволення. Рішення попередніх інстанцій визнано законними.
При цьому Верховний Суд спирався не на якісь нові конструкції, а на цілком усталену практику Великої Палати. Йдеться про три знакові постанови:
– від 5 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18;
– від 12 грудня 2018 року у справі № 14-481цс18;
– від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц.
У цих рішеннях Велика Палата сформулювала принциповий підхід: спори про відповідальність за шкоду, завдану під час публічної служби, розглядаються в адміністративних судах. І колегія суддів не знайшла жодних підстав відступати від цієї позиції.
Цивільний позов чи адміністративний: де межа
Військова частина у касаційній скарзі наводила, здавалося б, переконливі аргументи. Між сторонами немає відносин владного підпорядкування. Обов’язок відшкодувати шкоду ґрунтується на цивільно-правових принципах. Спір стосується виключно майнової відповідальності. Який тут адміністративний суд?
Але Верховний Суд ці доводи відхилив. І ось чому. Цивільно-правовий характер відповідальності не змінює природи самих правовідносин. Якщо шкода виникла внаслідок неналежного виконання службових обов’язків – це сфера адміністративного права. І неважливо, як саме ви рахуєте суму збитків – за цивільними методиками чи за якимись іншими.
До того ж заявник не навів аргументів для відступу від практики Верховного Суду. А відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, правові висновки Верховного Суду є обов’язковими для врахування всіма судами.
Чи має значення, що військовослужбовця вже звільнено
Окремо варто підкреслити один надзвичайно практичний момент. Правова позиція Верховного Суду поширюється навіть на ситуації, коли особу вже звільнено зі служби.
Тобто якщо колишній військовослужбовець завдав шкоди під час служби, а позов подається вже після його звільнення – юрисдикція все одно адміністративна. Це прямо зафіксовано у згаданих постановах Великої Палати. Факт звільнення не перетворює публічно-правовий спір на цивільний.
Що це означає для вас
Якщо ви представляєте військову частину чи інший державний орган і плануєте подати позов про відшкодування шкоди військовослужбовцем – одразу готуйте документи для адміністративного суду. Звернення до цивільного суду майже гарантовано закінчиться закриттям провадження. А це втрачений час, судовий збір і необхідність усе починати заново.
Критерії визначення юрисдикції, якими керується Верховний Суд, варто вивчити: суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. І коли хоча б один із цих критеріїв вказує на публічну службу – вибір суду стає однозначним.
З іншого боку, якщо ви військовослужбовець і до вас подали позов про стягнення збитків, завданих під час служби, – перевірте, чи правильно обрано суд. Можливо, справа взагалі не підлягає розгляду в цивільному процесі, і провадження має бути закрите саме з цієї підстави.
Верховний Суд у справі № 291/41/22 фактично нагадав просту істину: публічна служба – це особливий правовий режим, і відповідальність за шкоду в її межах не може розглядатися за правилами звичайного цивільного спору. Помилка з юрисдикцією тут – не технічна дрібниця, а принциповий промах, який здатен поховати всю справу.