Справа №500/5072/25, яку розглянув Тернопільський окружний адміністративний суд, – яскравий приклад того, як відстрочка від мобілізації може бути спочатку безпідставно скасована, а згодом відновлена через суд. Чоловік доглядав за хворою матір’ю, мав на руках усі потрібні документи, але територіальний центр комплектування все одно відмовив – і ось чому ця відмова виявилася незаконною.
Що сталося насправді
Військовозобов’язаний ще з серпня 2024 року мав відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підстава проста й зрозуміла: він здійснював постійний догляд за своєю матір’ю, яка за станом здоров’я не могла самостійно пересуватися й потребувала сторонньої допомоги.
У лютому 2025 року строк дії відстрочки добігав кінця. Чоловік заздалегідь – 5 лютого – прийшов до ТЦК, щоб подати документи на продовження. Приніс усе, що вимагав закон: свідоцтво про народження (родинний зв’язок із матір’ю), висновок лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді, а також оновлену довідку з сільради про отримання компенсації як особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Але в ТЦК документи приймати відмовилися. Сказали: потрібен ще акт про встановлення факту здійснення догляду – той самий, що передбачений додатком 8 до Порядку №560.
Чому вимога ТЦК була незаконною
Тут важливий момент. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, дійсно згадує два документи, що можуть підтвердити факт догляду. Але – увага – вони є альтернативними, а не обов’язковими одночасно.
Тобто військовозобов’язаний може подати: або документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, або акт про встановлення факту здійснення догляду за формою додатка 8. Не «і те, і інше». Саме «або».
А раз у чоловіка вже була довідка про отримання компенсації за догляд – жодного акта за додатком 8 він подавати не мусив. Це прямо випливає з тексту додатка 5 до Порядку №560. І суд це однозначно підтвердив.
Другий аргумент ТЦК – і чому він теж не спрацював
Окрім відсутності акта, ТЦК вказав ще одну причину для відмови: у матері військовозобов’язаного є повнолітня донька, яка не є військовозобов’язаною і могла б доглядати за матір’ю.
Звучить начебто логічно? Але закон каже інакше.
Вимога про відсутність інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати догляд, стосується виключно ситуації, коли військовозобов’язаний доглядає за батьками дружини або чоловіка. Тобто за тестем чи тещею. А от коли йдеться про догляд за власними батьками – ця умова взагалі не застосовується.
Суд прямо вказав: сама по собі наявність у матері позивача доньки не є підставою для відмови. ТЦК не довів, що саме ця донька фактично здійснює або має реальну можливість здійснювати постійний догляд. А отже, покладати відмову лише на цей факт – означає застосовувати критерій, якого в законі просто немає.
Що було далі
Не зумівши подати документи особисто, чоловік 6 лютого 2025 року надіслав заяву про продовження відстрочки поштою. Відповіді не отримав. Натомість 11 лютого ТЦК отримав його заяву, а вже 12 лютого направив йому повістку – з’явитися 25 лютого для уточнення облікових даних.
Коли військовозобов’язаний прибув за викликом, йому повідомили про відмову в продовженні відстрочки – рішення комісії було оформлене протоколом №7 від 13 лютого 2025 року. І просто на місці мобілізували. 25 лютого видали наказ №56 про призов, а 26 лютого – зарахували до списків особового складу військової частини.
Коротше кажучи: людина мала законне право на відстрочку від мобілізації, подала всі потрібні документи, але її все одно призвали – на підставі вимог, яких закон не передбачає.
Позиція суду
Тернопільський окружний адміністративний суд 8 липня 2026 року ухвалив рішення у справі №500/5072/25, яким визнав рішення ТЦК протиправним і скасував його. Також суд скасував пункт 8 наказу про призов та зобов’язав військову частину звільнити позивача з військової служби й виключити зі списків особового складу.
Суд наголосив на кількох принципових речах.
По-перше, оскільки позивач отримував компенсацію за догляд, він не мусив подавати акт за додатком 8. Це два окремі, альтернативні способи підтвердження – і Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом із Порядком №560 не вимагають їх одночасного подання.
По-друге, вимога про відсутність інших працездатних членів сім’ї поширюється лише на випадки догляду за батьками дружини (чоловіка), а не за власними батьками. Для догляду за своєю матір’ю ця умова не застосовується.
По-третє, суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини – зокрема, до справи «Рисовський проти України». Державні органи мають діяти послідовно, прозоро й не перекладати наслідки власних помилок на громадян. Ризик помилки державного органу покладається на державу, а не на особу.
І нарешті, суд підкреслив: хоча стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення, як «незаконний призов», це не значить, що людина має залишатися у війську. Відсутність цієї підстави в законі свідчить лише про те, що законодавець виключав саму можливість проходження служби особою, мобілізованою з порушенням процедури.
Чому ця справа важлива
Це рішення – не просто перемога одного військовозобов’язаного. Воно фіксує важливе тлумачення норм, яким можуть скористатися інші люди в подібній ситуації. Якщо ви доглядаєте за власними батьками, отримуєте компенсацію за догляд і маєте всі підтвердні документи – ТЦК не має права вимагати від вас ще й акт за додатком 8 чи доводити, що більше нікому доглядати.
І найголовніше: якщо вам відмовили у відстрочці від мобілізації з надуманих підстав – це рішення можна й потрібно оскаржувати. Судова практика показує, що формальний підхід ТЦК не витримує перевірки, коли на вашому боці – конкретні документи й чіткі норми закону.