Отримати відстрочку від мобілізації за доглядом за матір’ю-інвалідом II групи – здавалося б, ситуація, де все очевидно. Мати важко хворіє, потребує сторонньої допомоги щодня, інших родичів, які реально можуть її доглядати, немає. Але на практиці територіальний центр комплектування нерідко відмовляє навіть за наявності повного пакета документів. Саме така історія сталася у справі №260/3766/25, яку 4 вересня 2026 року розглянув Закарпатський окружний адміністративний суд.
Що трапилося: суть конфлікту
Чоловік разом із матір’ю мають статус внутрішньо переміщених осіб із Луганської області. З квітня 2022 року вони проживають разом на Закарпатті. Мати – інвалід II групи за загальним захворюванням, групу встановлено безтерміново. Причина інвалідності – онкозахворювання, тож жінка потребує постійного догляду. Батько помер, а єдиний брат позивача після початку бойових дій зник – місце його перебування невідоме.
16 квітня 2025 року чоловік подав до ТЦК заяву про надання відстрочки від мобілізації за доглядом за матір’ю-інвалідом II групи на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви він доклав усе, що вимагає закон: довідку МСЕК про інвалідність матері, свідоцтво про своє народження (для підтвердження родинного зв’язку), свідоцтво про смерть батька, нотаріально посвідчену заяву матері про обрання саме його для здійснення догляду, а також акт виконавчого комітету Хустської міської ради про встановлення факту постійного догляду.
Здавалося б, усе бездоганно. Але вже 23 квітня 2025 року комісія ТЦК оформлює рішення про відмову. Причина? «Недоведеність відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та за законом зобов’язані утримувати» матір. Іншими словами, ТЦК вказав: у вас є брат, отже ви не довели, що він не може доглядати матір.
Що каже закон про таку відстрочку
Пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює: не підлягають призову військовозобов’язані, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та за законом зобов’язані їх утримувати.
Але закон містить важливе уточнення. Не враховуються ті особи, які самі є інвалідами, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього) або відбувають покарання. У разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб здійснювати догляд може лише одна особа з числа військовозобов’язаних – за вибором особи з інвалідністю.
Процедуру оформлення регулює Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. Пункт 58 цього Порядку зобов’язує військовозобов’язаного особисто подати заяву з документами, що підтверджують право на відстрочку. А пункт 60 – зобов’язує комісію вивчити подані документи, оцінити законність підстав і за потреби зробити запити до державних органів.
Крім того, стаття 201 Сімейного кодексу України прямо встановлює обов’язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги.
Чому суд визнав відмову незаконною
Суддя проаналізував ситуацію і дійшов висновку, який варто взяти на озброєння всім, хто стикається з подібними відмовами.
По-перше, формальна наявність іншого родича ще не означає, що він реально може здійснювати догляд. Брат позивача зник після початку бойових дій, його місцезнаходження невідоме. Людина, якої фізично немає поруч і яку неможливо знайти, не може забезпечити щоденний догляд за важкохворою матір’ю. Це не просто формальність – це питання життя і здоров’я.
По-друге, суд звернув увагу на те, що позивач надав абсолютно всі документи, передбачені Додатком 5 до Порядку №560. Довідка МСЕК про інвалідність – є. Свідоцтво про народження – є. Нотаріально посвідчена заява матері за формою Додатка 15 – є. Акт про здійснення постійного догляду – є.
По-третє, відповідач взагалі не подав відзиву на позовну заяву. Суд розцінив це відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України – як визнання позову. ТЦК навіть не спробував довести, що брат позивача реально існує десь поруч і може доглядати матір.
Ключовий момент, на якому наголосив суд: якщо ТЦК стверджує, що є інші особи, зобов’язані утримувати матір, то саме ТЦК має це довести. Назвати конкретних осіб, довести їхню спроможність здійснювати догляд. Просто сказати «у вас є брат» недостатньо, коли цей брат зник безвісти.
Практичні висновки зі справи
Це рішення цінне тим, що воно закріплює простий, але важливий принцип: відстрочка від мобілізації за доглядом за матір’ю-інвалідом II групи не може бути відхилена через суто формальне існування інших родичів. Має значення лише реальна – підкреслю, реальна – можливість цих родичів здійснювати догляд.
Крім того, суд нагадав про баланс між інтересами держави і правами людини. Примусова мобілізація єдиного сина, який фактично доглядає матір-інваліда, порушує не лише Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а й конституційні гарантії соціального захисту.
Суд визнав рішення комісії ТЦК протиправним, скасував його та зобов’язав повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої в рішенні. Також із ТЦК стягнули судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Чесно кажучи, ця справа показує системну проблему: комісії ТЦК часто обмежуються поверхневим аналізом документів, не заглиблюючись у реальні життєві обставини. Але суд щоразу нагадує: закон вимагає не формального, а змістовного підходу. Особливо коли йдеться про долі людей, які потребують захисту.