Відстрочка від призову для догляду за матір’ю з інвалідністю не залежить від настрою посадовця ТЦК. Це право, яке дає закон, і його іноді доводиться відстоювати в суді. Полтавський окружний адміністративний суд розглянув справу №440/11640/26. Рішення ухвалено 3 листопада 2026 року, головуючий суддя Алєксєєва Н.Ю.
Історія доволі типова. Військовозобов’язаний чоловік має матір, якій встановили другу групу інвалідності безстроково. Він зібрав документи, подав їх через ЦНАП і чекав на рішення комісії. А отримав дві відмови поспіль. Обидві – з одним і тим самим формулюванням: наявність осіб, які можуть здійснювати догляд. Хто саме ці особи і чому комісія вирішила, що вони справді доглянуть за літньою жінкою, у протоколах не пояснювалося.
Що просив позивач
Чоловік звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до районного ТЦК та до комісії, яка розглядає питання надання військовозобов’язаним відстрочки. Йшлося про відстрочку від призову для догляду за матір’ю з інвалідністю, яку він просив оформити на підставі пункту 13 частини першої статті 23. У позові він вимагав:
- визнати протиправним і скасувати рішення комісії, оформлене протоколом від 13.07.2026 №38;
- визнати протиправним і скасувати рішення, оформлене протоколом від 05.08.2026 №42;
- зобов’язати комісію надати йому відстрочку за заявою від 27 липня 2026 року.
Підставою він назвав пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ця норма стосується військовозобов’язаних, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи.
Хронологія подій
Тут важливі дати, бо саме з них вибудовується вся логіка справи.
9 липня 2026 року чоловік подав через ЦНАП заяву №20260709-912424 про відстрочку. 13 липня комісія відмовила – протокол №38. 27 липня він подав другу заяву, №20260727-952444. 5 серпня – нова відмова, протокол №42.
Причина в обох випадках однакова: у військовозобов’язаного начебто є інші люди, які можуть доглядати за матір’ю. Тобто, на думку комісії, родина впорається і без нього.
Що каже закон
Ключова норма – пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Військовозобов’язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, не підлягають призову за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати.
Далі – важливе уточнення. Якщо таких невійськовозобов’язаних осіб немає, доглядати може лише один військовозобов’язаний. І саме той, кого обрала сама людина з інвалідністю.
Процедуру описано в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Пункт 56 цього Порядку відсилає прямо до статті 23 згаданого Закону. А пункти 57-60 пояснюють, як працює комісія при районному ТЦК: вона вивчає заяву та додані документи, оцінює законність підстав і ухвалює рішення, яке оформлюють протоколом.
Документи, які вирішують справу
Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік паперів, які підтверджують право на відстрочку. Для батьків з інвалідністю I чи II групи це, зокрема:
- довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією або пенсійне посвідчення із зазначенням групи та причини інвалідності;
- документи, що підтверджують родинні зв’язки, тобто свідоцтво про народження;
- заява особи з інвалідністю за формою з додатка 15, де вона називає того, хто її утримуватиме.
Тут важливий момент. У матеріалах справи була така заява від матері. Жінка прямо вказала, що хоче перебувати на утриманні сина, а не когось іншого.
Матір позивача має другу групу інвалідності безстроково. Це підтверджує витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №146/26/1320/В від 02.07.2026.
Сестра за кордоном, і що з цього випливає
Головний аргумент позивача був простий. Його сестра давно живе за кордоном і доглядати за матір’ю не може. І справді, сестра перебуває в російській федерації, що підтверджується паспортом тієї держави.
Комісія ж, схоже, виходила з формальної наявності близької родички. Ось тут і криється помилка.
Суд нагадав: обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України. Стаття 172 Сімейного кодексу України теж говорить, що дочка чи син зобов’язані піклуватися про батьків, турбуватися про них і допомагати.
Але далі – ключова теза. Обов’язок утримувати батьків і обов’язок доглядати за ними – це не одне й те саме.
За частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тобто йдеться про гроші, про матеріальну підтримку.
Постійний догляд – зовсім інша річ. Це постійна присутність поруч, щоденна допомога людині з фізичними чи психічними обмеженнями.
Суд звернув увагу на ще одну деталь. Постійний догляд за хворим батьком чи матір’ю – це окрема підстава для відстрочки, передбачена пунктом 9 частини першої статті 23 Закону №3543-XII. А спір у цій справі стосувався саме утримання матері з інвалідністю другої групи, тобто пункту 13.
Логіка суду
Тлумачачи норму буквально, суд дійшов простого висновку. Достатньо, щоб у військовозобов’язаного була матір з інвалідністю I чи II групи і щоб не було інших невійськовозобов’язаних осіб, зобов’язаних її утримувати. Доводити сам факт утримання не потрібно. Цей обов’язок і так передбачений законом.
Сестра позивача живе за кордоном, повертатися й доглядати за матір’ю не збирається. Отже, саме позивач – єдина людина, яка і за законом зобов’язана, і фактично може піклуватися про матір.
Чим усе закінчилося
Позов задовольнили частково. Суд визнав протиправними та скасував обидва рішення комісії – протоколи від 13.07.2026 №38 та від 05.08.2026 №42 у частині відмови у наданні відстрочки.
Крім того, суд зобов’язав ТЦК повторно розглянути заяви позивача від 09.07.2026 та від 27.07.2026. І зробити це з урахуванням правових висновків, які надав суд.
А от вимогу одразу надати відстрочку задовольняти не стали. Суд пояснив: це передчасно. Спершу комісія має сама розглянути заяви по-новому і дослідити всі докази в сукупності.
Судові витрати стягнули з бюджетних асигнувань ТЦК – 2662,40 грн судового збору. Рішення можна оскаржити до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Хтось скаже, що це лише часткова перемога. Мовляв, відстрочку чоловік так і не отримав. Але насправді суд зробив головне – прибрав формальну відмову й задав комісії чіткі правила гри. Тепер ТЦК доведеться оцінювати не наявність родичів узагалі, а реальну можливість людини доглядати за матір’ю.
І це вже чимало. Бо саме такі рішення поступово змінюють практику, за якої відстрочка від призову для догляду за матір’ю з інвалідністю перетворювалася на лотерею.