Чи може людина отримати відстрочку від призову, якщо постійно доглядає за бабусею з інвалідністю першої групи, а військкомат мовчить місяцями і не приймає жодного рішення? Саме з такою ситуацією зіткнувся позивач у справі №320/31977/24, яку розглянув Київський окружний адміністративний суд. Історія показова, адже суд визнав бездіяльність територіального центру комплектування протиправною.
Давайте розберемось, що сталося і до чого тут право на відстрочку.
Що просив позивач
Ще 08 квітня 2024 року чоловік надіслав поштою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації. Підстава – абзац 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За цією нормою не підлягають призову особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи.
У чоловіка така підстава була. Він постійно доглядає бабусю, яка є інвалідом першої групи довічно. До заяви він додав цілий пакет документів: копії паспортів, посвідчення про приписку, рішення виконкому міської ради про призначення його помічником, акт встановлення факту здійснення догляду, акт обстеження матеріально-побутових умов, характеристику і довідку до акта огляду МСЕК.
Заяву військкомат отримав 11 квітня 2024 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. А далі почалось найцікавіше – тиша.
Два місяці мовчання і жодного рішення
Попри те, що всі документи були на місці, центр комплектування не прийняв жодного рішення: ані про надання відстрочки від призову, ані про відмову. Тоді чоловік звернувся до суду з адміністративним позовом.
Він просив визнати бездіяльність протиправною і зобов`язати відповідача розглянути заяву та ухвалити рішення. Обґрунтовував вимоги, зокрема, порушенням статті 20 Закону України «Про звернення громадян» – мовляв, звернення не розглянули у встановлений строк.
Тут важливий момент: відповідач навіть не подав відзиву на позов. Суд ухвалою від 08.08.2024 відкрив провадження і дав десятиденний строк на заперечення. Але військкомат ним не скористався. За частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Крім того, за частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву без поважних причин може бути кваліфіковане як визнання позову. Інакше кажучи, мовчання в суді зіграло проти відповідача.
Чому суд не погодився з позицією про «звернення громадян»
Цікава деталь: суд відхилив частину вимог позивача. Річ у тім, що заява про відстрочку від мобілізації не є зверненням громадян у розумінні Закону України «Про звернення громадян». Отже, строки розгляду за статтею 20 цього закону до неї не застосовуються.
Логіка суду така. Заява про відстрочку – це не скарга і не звичайне клопотання громадянина в межах статутної діяльності. Це документ, який запускає окрему юридичну процедуру, врегульовану спеціальним законодавством – насамперед Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Тому вимогу про порушення статті 20 цього Закону суд відхилив. Але головного це не змінило.
Головне: бездіяльність визнали протиправною
Хай заява і не була «зверненням громадян», проте центр комплектування все одно зобов`язаний був її розглянути по суті. І ось тут суд став на бік позивача.
Суд послався на Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України. За його пунктами саме на центр комплектування покладено оформлення військовозобов`язаним відстрочок від призову під час мобілізації. Це його виключна компетенція, і утриматись від прийняття рішення він не може.
Ключовий висновок суду варто процитувати близько до тексту: до повноважень територіальних центрів комплектування належить оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Щоб реалізувати право, особа має подати документи, а за результатами їх перевірки вирішується питання оформлення відстрочки за підставами, встановленими у статті 23 Закону.
Важливо й те, що закон не вимагає особистої явки військовозобовязаного. Ані Закон України «Про військовий обовязок і військову службу», ані Закон №3543-XII, ані Порядок №1487 не зобов`язують людину особисто прибувати до ТЦК для реалізації права на відстрочку. Надсилання документів поштою – цілком допустимий спосіб.
Тож відповідач, отримавши заяву ще 11 квітня 2024 року, зобов`язаний був перевірити додані документи й ухвалити рішення: або оформити відстрочку, або надати мотивовану відмову. Не зробивши ні того, ні іншого, він допустив протиправну бездіяльність.
Що вирішив суд
Суд позов задовольнив частково. Бездіяльність центру комплектування визнано протиправною, а відповідача зобов`язано розглянути заяву від 08.04.2024 і прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, оскільки позов задоволено частково, суд пропорційно розподілив судові витрати. Зі сплачених позивачем 1211,20 грн судового збору на його користь стягнули 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Корисно знати й про зміни, які сталися після подання заяви. З 18 травня 2024 року набрав чинності Закон №3633-IX, який виклав статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у новій редакції. Тепер підстава про догляд за особою з інвалідністю I або II групи закріплена у пункті 14 частини першої цієї статті. Також почав діяти Порядок №560, за яким питання відстрочок розглядають спеціальні комісії при ТЦК протягом семи календарних днів.
Практичний висновок для кожного, хто опинився в подібній ситуації: якщо ви подали документи на відстрочку, а військкомат мовчить, це не означає, що нічого не можна зробити. Бездіяльність субєкта владних повноважень можна оскаржити в суді. І, як показує справа №320/31977/24, суди цілком готові визнавати таке мовчання протиправним і зобовязувати центри комплектування ухвалювати рішення.