Відстрочка від призову під час мобілізації – це не просто бюрократична позначка у військово-обліковому документі. Для багатьох сімей це єдине, що дозволяє втримати хиткий баланс: чоловік поруч, коли дружина не може впоратися сама. І коли комісія при ТЦК каже «відмовлено», посилаючись на те, що інвалідність «не підпадає», – хочеться розібратися, чи справді це так.
Саме така історія стала предметом розгляду в Запорізькому окружному адміністративному суді у справі № 280/5271/26. І рішення, ухвалене 1 вересня 2026 року, розставляє важливі крапки над «і» у тлумаченні пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Що трапилося: дві групи інвалідності, один діагноз
Чоловік перебуває на військовому обліку. Його дружина – особа з інвалідністю. Раніше вона мала II групу, і на цій підставі позивач отримував відстрочку від призову. Але з 5 березня 2026 року, після завершення строку дії попереднього рішення експертної команди, жінці встановили III групу інвалідності.
Крім інвалідності, у дружини діагностовано психічний розлад – змішаний тривожний та депресивний розлад (код F41.2 за Національним класифікатором НК 025:2021). Це підтверджено консультаційним висновком спеціаліста обласного клінічного закладу з надання психіатричної допомоги від 15 травня 2026 року.
18 травня чоловік подав через ЦНАП заяву про оформлення відстрочки – тепер уже на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 згаданого закону, оскільки ситуація змінилася: група інвалідності стала III, але з’явився психіатричний діагноз. До заяви додав свідоцтво про шлюб, витяг із рішення експертної команди, консультаційний висновок лікаря-психіатра, військово-обліковий документ і письмові пояснення.
22 травня прийшла відповідь. Комісія відмовила. Формулювання – «інвалідність не підпадає під пункт 12 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”».
У чому комісія помилилася: одне «або», яке все змінює
Давайте подивимося на текст самої норми. Пункт 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» говорить: не підлягають призову військовозобов’язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук, стоп ніг, одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Ось тут і криється головне. Сполучник «або» – не випадковість. Він розділяє дві самостійні, незалежні одна від одної підстави для отримання відстрочки.
Перша підстава: дружина має III групу інвалідності, і ця інвалідність встановлена внаслідок онкології, втрати кінцівок, кистей, стоп або одного з парних органів. Тут причина інвалідності має значення – вона прямо зазначена в законі.
Друга підстава: дружина має III групу інвалідності, і в неї наявне онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інший паралітичний синдром. Ключове слово – «наявне». Тобто хвороба є, вона діагностована, але зовсім не обов’язково, щоб саме вона стала причиною встановлення інвалідності.
Іншими словами: у першому випадку важливо, чому дали групу. У другому – важливо, що в людини з групою є ще й певний діагноз. Комісія цього не розмежувала. Вона побачила, що причина інвалідності дружини не пов’язана з переліченими в першій частині норми захворюваннями, і автоматично відмовила. Але ж позивач посилався на другу підставу.
Що побачив суд
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду детально проаналізував конструкцію правової норми і дійшов чіткого висновку: позиція комісії ґрунтується на помилковому розумінні закону.
У матеріалах справи був консультаційний висновок лікаря-психіатра, який підтверджував наявність у дружини позивача змішаного тривожного та депресивного розладу. Це – психічний розлад у розумінні пункту 12. А отже, друга підстава для відстрочки спрацьовує. І не має значення, чи саме через цей розлад жінці встановили інвалідність. Достатньо самого факту: є III група, є психічний розлад.
Суд також звернув увагу на те, що у повідомленні про відмову комісія взагалі не деталізувала причин – просто написала шаблонну фразу про «непідпадання». Жодного аналізу поданих документів, жодної оцінки консультаційного висновку психіатра.
Які документи потрібні насправді
Тут важливий момент – і для тих, хто лише планує подаватися. Відповідно до пункту 12 Додатку №5 до Порядку №560 (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року), для підтвердження права на відстрочку за цією підставою потрібно подати:
- свідоцтво про шлюб;
- документ, що підтверджує інвалідність дружини (витяг з рішення експертної команди, посвідчення, пенсійне посвідчення або довідка для отримання пільг);
- документ, що підтверджує наявність у дружини відповідного захворювання або причину інвалідності.
Позивач усе це надав. Відмова була не через брак документів, а через хибне тлумачення закону.
Чим усе закінчилося
Суд визнав рішення комісії, оформлене протоколом № 21 від 21 травня 2026 року, протиправним і скасував його. А ще – зобов’язав комісію оформити позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд підкреслив: коли є лише один законний варіант поведінки для суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити конкретну дію – це не втручання в дискрецію, а ефективний спосіб захисту. Просте направлення справи на повторний розгляд лише затягнуло б процес і змусило б людину знову йти до суду.
Крім того, з відповідача стягнули судові витрати в повному обсязі.
Ця справа – приклад того, як неправильне прочитання однієї норми може коштувати людині нервів, часу й навіть ризику опинитися в армії, коли за законом вона має право бути поруч із дружиною, яка потребує допомоги. І водночас – нагадування, що суд іноді бачить те, чого вперто не помічає комісія при ТЦК: різницю між «внаслідок» і «за наявності», яка вмістилася в одне коротке слово «або».