Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Відстрочка від призову за сімейними обставинами і чинне бронювання: що сказав суд у справі №440/11777/26

vidstrochka vid mobilizacii 1

Відстрочка від призову за сімейними обставинами – це самостійна підстава, яку не можна відкинути одним рядком «є діюче бронювання». Саме на цьому наполіг Полтавський окружний адміністративний суд, розглядаючи справу №440/11777/26. Рішення ухвалено 10 листопада 2026 року, суддя – А.О. Чеснокова. Історія типова для тисяч родин: чоловік доглядає матір з інвалідністю II групи, а територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) відмовляє, бо він і так заброньований на роботі.

Розберімо, що там сталося і чому це важливо для кожного, хто отримав подібну відмову.

Фабула: заява, протокол і лист на три рядки

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку. У серпні 2026 року він звернувся через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) до ТЦК із заявою та пакетом документів. Просив оформити відстрочку на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Підстава – утримання матері, яка має II групу інвалідності.

Заява датована 21.08.2026. За результатами розгляду комісія ТЦК ухвалила рішення, оформлене протоколом від 27.08.2026 №141: відмовити. Про це позивача повідомили листом від 27.08.2026 №2299/1116. Причина відмови вмістилася в один рядок: «Є діюче бронювання до 16.07.2027».

Чоловік не погодився. На його думку, бронювання – це тимчасовий захист за місцем роботи, і воно не скасовує право на постійну відстрочку за сімейними обставинами. Закон, мовляв, не забороняє мати кілька підстав одночасно. Із цим аргументом він і пішов до суду.

Що вимагав позивач

Позов містив три вимоги:

Відповідач відзиву не подав, хоча ухвалу про відкриття провадження від 07.09.2026 отримав 08.09.2026. Справу розглядали за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін і без звукозапису – на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як має працювати механізм за законом

Суд нагадав базову рамку. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади діють лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією та законами. Військовий обов’язок і призов під час мобілізації врегульовані Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» №2232-XII та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII.

Процедуру прописано в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Його затвердили постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, чинною з 18 травня 2024 року. Саме цей документ визначає, як комісія при ТЦК розглядає заяви про відстрочку.

Ключові моменти Порядку №560:

І тут важливий нюанс. Порядок №560 не передбачає жодного третього варіанта, крім «надати» або «відмовити». Відмова ж має бути обґрунтованою, а не складатися з одного речення.

Де ТЦК схибив

Лист від 27.08.2026 №2299/1116 суд прочитав уважно і побачив порожнечу. У повідомленні немає жодного посилання на норму Закону №3543-XII чи Порядку №560, яка б забороняла оформити відстрочку через наявне бронювання. Немає оцінки поданих документів. Немає висновку, чи підтверджують вони обставини, на які посилався заявник. Немає роз’яснення, чому саме бронювання унеможливлює розгляд заяви за іншою підставою.

Простими словами: комісія не пояснила своє рішення, а просто назвала факт. Цього мало.

Далі суд розвів два механізми за правовою природою. Бронювання надають за окремою процедурою і на конкретний строк. Відстрочка за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII прив’язана до сімейних обставин, які треба підтвердити документами. Це не одне й те саме.

А тепер найцікавіше. Положення статті 23 прямої заборони для заброньованої особи звертатися по відстрочку не містять. Але й відсутність заборони не означає, що людина автоматично тягне два механізми паралельно, як дві незалежні парасольки. Суд звернув увагу на підпункт 9 пункту 31 Порядку бронювання військовозобов’язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76. Норма каже: надана відстрочка анулюється, якщо особі надали відстрочку з інших причин, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Тобто законодавець розмежовує ці підстави. І застосовувати кожну треба за її власними умовами.

Що вирішив суд

Позов задовольнили частково. Суд визнав протиправним і скасував рішення комісії, оформлене протоколом від 27.08.2026 №141. Водночас відповідача зобов’язали повторно розглянути заяву від 21.08.2026 – з урахуванням правової оцінки, викладеної в рішенні.

Чому не зобов’язали одразу надати відстрочку? Бо це компетенція комісії. Вона має перевірити всі юридично значущі обставини й оцінити документи. Судовий контроль не повинен підміняти первинний розгляд, якщо той провели неналежно. У задоволенні цієї вимоги відмовили.

Під час нового розгляду ТЦК зобов’язаний:

Судові витрати розподілили за частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України – пропорційно до задоволених вимог. Із відповідача стягнули 665,60 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення можна оскаржити в апеляції – скаргу подають безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Що з цього винести практично

Якщо вам відмовили у відстрочці від призову за сімейними обставинами через утримання батьків з інвалідністю і в рішенні згадано бронювання, не опускайте руки. Така відмова часто не містить обґрунтування, а це вже підстава для суду.

Кілька порад:

Історія зі справи №440/11777/26 показує просту річ: відстрочка від призову за сімейними обставинами не зникає через бронювання. Наявність бронювання не звільняє ТЦК від обов’язку розібратися в заяві по суті. Одного рядка «є діюче бронювання» для відмови у відстрочці за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» недостатньо – потрібні норми, аналіз документів і мотиви. Це і є та сама обґрунтованість, якої вимагає стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Exit mobile version