Виключення з Реєстру відомостей про розшук – це реальна проблема для тисяч українців, які опинилися за кордоном. Людина перебуває на військовому обліку, надсилає свої дані, а потім бачить у застосунку статус «Розшукує ТЦК та СП». Саме таку ситуацію розглядав Хмельницький окружний адміністративний суд у справі № 560/20385/25. Рішення ухвалено 20 жовтня 2026 року, і воно добре показує, де закінчуються повноваження територіального центру комплектування.
Давайте розберемося, що там сталося і чому суд став на бік людини.
Що сталося насправді
Позивач перебуває на військовому обліку, але з 2017 року живе і працює в Республіці Польща. У липні 2024 року він електронною поштою надіслав повідомлення про уточнення своїх даних, вказавши адресу проживання за кордоном і контакти. Це було в межах строку, який давав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX.
Минув рік. У серпні 2025-го чоловік відкрив електронний військово-обліковий документ і побачив неприємне. У ньому стояв статус «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина – «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», а дата початку розшуку – 01.07.2025. Він звернувся до суду.
Головна пастка: повістка, яка прийшла запізно
Ось тут найцікавіше. ТЦК сформував повістку № 3702888 ще 31.05.2025. У ній була дата явки – 13 червня 2025 року, мета – проходження медичного огляду. Повістку надіслали рекомендованим листом на адресу реєстрації в Кривому Розі.
Але поштове відправлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На штампі стоїть дата 28.06.2025. Суд визнав саме цей день днем належного вручення.
І тут виникає проста, але руйнівна для відповідача логіка. Вручення відбулося 28 червня, а прибути треба було 13 червня. Тобто людина отримала виклик уже після того, як дата явки минула. Належне вручення створює правові наслідки, але воно не може заднім числом встановити порушення обов’язку, який людина фізично не могла виконати.
Суд прямо наголосив: вручення повістки 28.06.2025 не доводить, що позивач порушив обов’язок прибути 13.06.2025. І формування документа 31 травня цього не змінює, бо формування повістки та належне оповіщення – різні юридичні факти.
Була ще одна повістка, № 2777172. Проте відповідач не довів, що саме її невиконання стало підставою для запису про розшук. Наявність рядка в історії обліку сама по собі не дозволяє суду довільно обрати її замість тієї, на якій наполягає ТЦК.
При чому тут Реєстр
Ключове питання – наскільки законно до Реєстру потрапили дані про порушення. Правові засади ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII. Саме він визначає, хто є держателем, розпорядником і органами ведення Реєстру, а також які відомості туди вносяться.
Суд розділив дві різні речі. З одного боку – облік інформації про можливе порушення військового обов’язку. З іншого – притягнення до адміністративної відповідальності. Відсутність постанови про адміністративне стягнення сама собою не робить незаконним кожен запис. Але будь-який запис мусить мати належну фактичну і правову підставу.
Копію протоколу про адміністративне правопорушення щодо позивача не складали. Постанови про стягнення не виносили. Причина розшуку в документі – саме неприбуття за повісткою. А оскільки належного вручення до дати явки не було, то й передумови для статусу не було. Тому виключення з Реєстру відомостей про розшук виглядає цілком логічним наслідком розгляду.
Окремо ТЦК згадував несвоєчасне уточнення даних і непроходження медичного огляду. Одна з цих обставин, до речі, справді викликає питання: лист із даними позивач адресував обласному ТЦК, а не тому, де перебував на обліку. Однак суд зауважив, що причина розшуку в документі – не уточнення даних. Тому ці доводи не рятують конкретний запис.
Хто має доводити правоту
У справах проти органів влади діє особливе правило. За частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок доводити правомірність свого рішення лежить саме на відповідачеві. Суд перевіряє дії органу ретроспективно – очима тих обставин, які були на момент їх вчинення. Це не формальність, а реальний запобіжник від свавілля.
Позивач підтвердив те, що залежало від нього: наявність спірного статусу в Реєстрі, факт електронного повідомлення 15.07.2024 і перебування за кордоном. Далі м’яч був на боці ТЦК. І саме тут відповідач не зміг показати, на якій конкретній підставі виник запис про розшук.
Звернення до поліції: окрема історія
ТЦК також направив електронне подання до Національної поліції – щодо адміністративного затримання та доставлення позивача для складання протоколу. Факт направлення підтвердив сам відповідач у листі від 17.09.2025 № 2/6411. Але копію подання суду не надали, тож оцінювати довелося за поясненнями та відзивом.
Підставою для такого звернення частина перша статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» називає невиконання обов’язків під час мобілізації й адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП. Суд перевірив наведені причини: неприбуття за повісткою не підтвердилося, несвоєчасне уточнення даних не було самостійною підставою подання, а відсутність даних про медичний огляд не доводить невиконання конкретного виклику. У сукупності цього не вистачило.
Окремо суд спирався на Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487. Абзац сімнадцятий пункту 79 цього Порядку зобов’язує ТЦК повідомляти поліцію про відсутність підстав для затримання. Матеріали справи не містили доказів, що таке повідомлення направляли.
Логіка тут проста: якщо звернення виявилося необґрунтованим, його треба зупинити, а не залишати людину в підвішеному стані.
Що вирішив суд
Позов задовольнили повністю. Суд визнав протиправними дії ТЦК щодо відображення в Реєстрі відомостей про порушення правил військового обліку. Відповідача зобов’язали виключити з Реєстру активні відомості про цей статус, причину і дату розшуку. Крім того, ТЦК має направити до Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.
І ще момент. Позивач посилався на статтю 38 КУпАП про строки накладення адміністративних стягнень. Суд зауважив, що сплив строку сам собою не робить протиправною кожну попередню інформаційну дію. Тобто це не головний аргумент, хоча він і не змінює загального висновку про недоведеність дій відповідача.
Стягнули на користь позивача 968,96 грн судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Заявлені 7 000 грн суд зменшив, бо акт підтверджував лише складання і подання позову.
Що з цього варто взяти
Історія показує головне: сам факт наявності статусу в Реєстрі не робить його законним. Хто вносить дані про порушення, той і має довести, що для цього були реальні підстави. А ще – повістка, вручена після дати явки, не створює порушення, навіть якщо формально її надіслали вчасно.
Виключення з Реєстру відомостей про розшук у цій справі стало не пільгою, а наслідком того, що ТЦК не зміг підтвердити свою позицію. Для людини за кордоном це ще й нагадування: зберігайте підтвердження про надіслані дані, адресуйте їх правильному органу і не залишайте листи без відповіді. А якщо у вашому електронному документі з’явився статус розшуку, варто перевірити, чи було належне оповіщення – і коли саме воно відбулося.