Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Вирок за ухилення від призову під час мобілізації: три роки за відмову підписати повістку

vyrok

Вирок за ухилення від призову під час мобілізації у справі №305/1359/25 Рахівський районний суд Закарпатської області ухвалив 17 вересня 2026 року. Історія тут не про людину, яка ховалася по чужих квартирах і вимикала телефон. Вона про чоловіка, який сам прийшов у територіальний центр комплектування, показав документи, а потім відмовився взяти повістку на відправку. І все одно отримав реальний строк.

Що саме інкримінували

ОСОБА_8 перебував на військовому обліку. 12 квітня 2024 року він пройшов військово-лікарську комісію, і довідка №81/18 визнала його придатним до служби. Лікарі зафіксували дейтераномалію типу В, тобто особливість сприйняття кольорів. За статтею 31 графи ІІ Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони №402 від 14.08.2008, це не перешкода. Скарг під час огляду чоловік не заявляв, це підтвердили свідки зі складу комісії.

Далі його зарахували до команди на відправку. За повісткою він мав з’явитися 18 грудня 2024 року о 09:00 до пункту постійного збору. Напередодні, 17 грудня об 10:20, відмовився підписувати повістку. Комісійно склали акт №26, де записали пояснення: сумління, навчене Біблією, не дозволяє брати зброю до рук, але людина готова працювати під наглядом цивільної адміністрації. 14 лютого 2025 року керівництво центру направило повідомлення №742 до поліції, а 15 лютого відкрили провадження №12025071140000073 за статтею 336 Кримінального кодексу України.

Лінія захисту: віра, а не розрахунок

У суді обвинувачений вини не визнав. Розповів, що він Свідок Єгови, охрестився 16 квітня 2016 року після трьох років підготовки. Цитував книгу Ісаї, розділ 2, вірш 4, про мечі, перекуті на лемеші. Казав, що готовий до альтернативної служби і подавав відповідні заяви. Свідок захисту додав: чоловік роками відвідує зібрання, проповідує, бере участь у громадських служіннях, а його відмова випливає з віри, а не з бажання уникнути відповідальності.

Паперова підтримка теж була. Довідка релігійної організації №16137 від 1 жовтня 2024 року підтверджувала охрещення. Інша, №4841 від 13 березня 2025 року, повідомляла, що з 2 березня 2025 року чоловіка призначили служителем, тобто дияконом збору.

Позиція Верховного Суду, яка все вирішила

Опорою вироку стала постанова об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24. У ній сформульовано чітку позицію: законодавство України не передбачає відмови від призову під час мобілізації з релігійних чи інших переконань, навіть коли їх щирість ніхто не заперечує.

Логіка спирається на кілька опор. Право сповідувати релігію не є абсолютним. Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та частина 2 статті 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають обмеження в інтересах громадського порядку, безпеки, здоров’я, моралі та захисту прав інших людей. Головне, щоб обмеження встановлював закон і воно було пропорційним.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Bayatyan v. Armenia» від 7 липня 2011 року справді визнало сумлінну відмову частиною свободи совісті. Але, як наголосив Верховний Суд, ті висновки стосувалися мирного часу. Ситуація, у якій опинилася Україна через широкомасштабну агресію, не дозволяє переносити їх беззастережно. Схожі акценти є і в рішенні «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року.

Водночас у постанові є нюанс, який часто випадає з уваги. Переконання сумлінного відмовника не можна ігнорувати під час служби. Його не повинні примушувати виконувати накази, пов’язані з носінням або застосуванням зброї. Держава каже: служити треба, але не обов’язково з автоматом у руках.

Чому суд не повірив у щирість

Окрема лінія вироку присвячена хронології. Заяву до Богданської сільської ради чоловік подав 30 грудня 2024 року, вже після відмови від повістки. Звернення до центру комплектування взагалі без дати. Призначення на посаду служителя відбулося 2 березня 2025 року, за день до повідомлення про підозру. Для суду ця послідовність виглядала як спроба підстрахуватися.

Другий момент стосується адресата звернень. За пунктом 18 частини 2 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» організацію альтернативної служби на території забезпечують військові адміністрації. Заяв до Рахівської, Тячівської чи Закарпатської обласної військової адміністрації не надходило. Сільська рада і районний центр комплектування тут не мають повноважень.

Третій момент стосується конструкції закону. Закон України від 12.12.1991 №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» у статті 1 описує її як службу замість строкової. Стаття 15 Закону №2232-XII говорить про призовників віком 18-25 років. Замінити мобілізацію таким чином закон не дозволяє. До того ж стаття 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо зобов’язує з’явитися у строки, вказані в отриманих документах.

Покарання: три роки замість чотирьох

Прокурор просив чотири роки позбавлення волі. Суд призначив три, тобто мінімум санкції статті 336 Кримінального кодексу України, яка дає від трьох до п’яти років без альтернативних варіантів.

Цікаво, що досудова доповідь органу пробації була на боці людини. Фахівці писали: виправлення можливе без ізоляції від суспільства, ризик невисокий, нагляд і соціально-виховні заходи дадуть результат. Суд міг це врахувати, але дійшов протилежного висновку. Аргументи: злочин нетяжкий, умисний, вчинений під час воєнного стану, з ігноруванням конституційного обов’язку. А ще поведінка створює в очах суспільства враження безкарності.

Посилання на попередні рішення Верховного Суду, де засуджених за статтею 336 звільняли з іспитовим строком (справи №679/1595/24 від 6 травня 2026 року та №282/241/25 від 26 серпня 2026 року), суд відкинув як нерелевантні. Обтяжуючих обставин не знайшов, пом’якшуючих теж. Тож вирок за ухилення від призову під час мобілізації вийшов суворішим, ніж радили фахівці пробації. Строк рахуватимуть з дня приведення вироку до виконання, а апеляцію можна подати протягом 30 днів до Закарпатського апеляційного суду.

Що з цього варто винести

Історія добре показує різницю між щирістю переконань і юридичною процедурою. Віра може бути справжньою, але держава оцінює не почуття, а дії та документи. Для захисту це означало просту річ: вирок за ухилення від призову під час мобілізації не будується на симпатіях до релігії, він будується на датах, адресах і доказах.

Другий урок стосується «пізніх довідок». Суд дивиться на календар. Призначення на посаду за день до підозри виглядає підозріло навіть тоді, коли релігійна громада реально існує і людина справді віруюча.

Третій урок оптимістичніший. Навіть у програшній справі залишається простір для розмови про зброю. Верховний Суд визнав: примушувати сумлінного відмовника носити зброю не можна. Це вже питання не звільнення від призову, а умов проходження служби.

І ще одне, суто практичне. Вирок за ухилення від призову під час мобілізації у справі №305/1359/25 набирає сили після спливу строку на оскарження, а 30 днів минають швидко. Кожна дата в матеріалах тут важила більше, ніж будь-яка емоційна промова в суді.

Exit mobile version