Уявіть: ви виграли суд, вам повертають приміщення, а відповідач тим часом передає його своїй же компанії. Знайома схема, правда? Саме таку спробу обійти правосуддя розглядав Верховний Суд у справі № 910/2908/25, і рішення виявилося досить показовим для всіх, хто стикається з витребуванням нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
Як усе починалося: київська нерухомість з історією
У центрі спору опинилися нежитлові приміщення № 70 у будинку на Печерську. Загальна площа – 123,80 кв. м. Будинок ще з 1992 року належав до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Ба більше – він є пам’яткою архітектури, взятою під охорону державою.
Але у 2013 році приміщення раптово «змінили власника». Як з’ясувалося пізніше – через підроблені документи. Свідоцтво про право власності видали на підставі договору купівлі-продажу 1995 року, якого… просто не існувало. Архіви нотаріальної контори не містили жодних слідів цієї угоди. Нотаріус із прізвищем, вказаним у документах, у тій конторі взагалі ніколи не працював.
Прокуратура подала позов до Печерського районного суду – і виграла. Рішенням від 09.09.2020 усправі №757/27707/17-ц (залишеним без змін апеляцією та Верховним Судом) приміщення витребували з володіння громадянки на користь територіальної громади Києва.
Здавалося б, крапка. Але далі сталося те, заради чого, власне, і знадобився новий судовий процес.
Поділ, передача, іпотека – три кроки за місяць
Поки тривало апеляційне оскарження у справі № 757/27707/17-ц, власниця приміщень зробила кілька блискавичних дій.
Спочатку 11.08.2021 – за три тижні до апеляційного рішення – приміщення поділили. З одних 123,80 кв. м утворили два об’єкти: групу нежитлових приміщень №70 («А») на 67,6 кв. м ігрупу № 70а на 56,2 кв. м.
А 07.09.2021 – уже після того, як апеляція залишила рішення про витребування в силі – меншу з цих двох частин передали до статутного капіталу ТОВ «Руж-косметик». Директором цього товариства на той час була… та сама громадянка, у якої майно витребували.
Через три дні, 10.09.2021, приміщення ще й обтяжили іпотекою на користь третьої особи – для забезпечення договору позики на 405 000 грн.
Чесно кажучи, важко уявити більш показову схему створення видимості добросовісного набуття.
Чому суди стали на бік громади
Господарський суд міста Києва позов задовольнив. Апеляційний суд рішення скасував через процесуальний недолік – не залучили іпотекодержателя як третю особу – але по суті ухвалив таке саме рішення: майно витребувати.
Логіка судів зводилася до кількох ключових моментів, які варто запам’ятати всім учасникам подібних спорів.
Перше. Власник має право витребувати майно від останнього набувача – незалежно від того, скільки разів воно перепродавалося. Це сталий висновок Великої Палати Верховного Суду, підтверджений у десятках постанов. Не треба оскаржувати весь ланцюг договорів – достатньо віндикаційного позову.
Друге. Добросовісність набувача оцінюється з урахуванням того, що він знав або міг знати. У цій справі керівник ТОВ «Руж-косметик» була одночасно іособою, у якої майно витребували за рішенням суду. Говорити про добросовісність тут просто неможливо. Як зазначив Верховний Суд: не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про набуття майна всупереч закону.
Третє. Використання конструкції юридичної особи для створення видимості добросовісного набуття – це зловживання правом. Колегія суддів прямо послалася на правову позицію: моменти вчинення правочинів, суб’єктний склад (родичі, афілійовані особи, підконтрольні компанії) – усе це враховується при оцінці добросовісності.
Що намагався довести скаржник і чому не вийшло
У касаційній скарзі ТОВ «Руж-косметик» спробувало атакувати рішення одразу за кількома напрямами. Скаржник посилався на неправильне застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України – тих самих, що регулюють витребування майна. Мовляв, суди не врахували попередніх висновків Верховного Суду щодо добросовісних набувачів.
Але Верховний Суд відхилив ці аргументи. Річ у тім, що попередні висновки, на які посилався скаржник, стосувалися ситуацій, де набувач справді міг не знати про незаконність. Тут же ситуація кардинально інша: директор товариства особисто фігурувала у справі про витребування цього ж самого майна.
Ще один цікавий момент – спроба послатися на преюдиційність. Скаржник стверджував, що суд апеляційної інстанції порушив частини 4, 5 та 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Логіка така: рішення у справі № 757/27707/17-ц не може бути протиставлене ТОВ «Руж-косметик», оскільки товариство не брало участі в тій справі.
І це справді так – судове рішення діє лише щодо сторін усправі. Але суд не застосовував преюдиції. Він самостійно досліджував обставини: перевіряв документи про комунальну власність, відсутність приватизації, момент передачі майна до статутного капіталу, обізнаність керівника товариства. Преюдиція тут була ні до чого, і Верховний Суд це підтвердив.
Окремо касаційна скарга містила процесуальні аргументи: суд апеляційної інстанції відмовив у призначенні будівельно-технічної експертизи, не долучив нові докази, не зупинив провадження. Але ключове питання – чи могли ці клопотання вплинути на суть спору? Суд відповів: ні.
Практичне значення для подібних спорів
Ця постанова важлива не лише для сторін конкретної справи. Вона підтверджує кілька принципових позицій.
По-перше, внесення спірного майна до статутного капіталу юрособи не створює «захисного екрану» від віндикації. Якщо засновник (учасник, директор) знав про незаконність – його компанія не стає добросовісним набувачем.
По-друге, поділ об’єкта нерухомості напередодні судового рішення пройого витребування – очевидна ознака недобросовісності, яку суди враховують.
По-третє, прокуратура може подавати окремий позов до нового володільця – їй не потрібно «продовжувати» попередню справу чи домагатися зміни способу виконання рішення. Це самостійний віндикаційний позов, і він розглядається по суті з усіма доказами.
До речі, щодо розміру судових витрат: скаржник заявив орієнтовну сумму в 95 934 грн на стадії касації. Точна ціна спроби обійти правосуддя.
Колегія суддів також відмовила у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду – клопотання скаржника не містило аргументів про наявність виключної правової проблеми, яка б виходила за межі конкретного спору. А отже, питання визначене у справі, є достатньо врегульованим усталеною практикою.
Постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 910/2908/25 залишила рішення апеляції без змін. Касаційну скаргу ТОВ «Руж-косметик» – без задоволення. Нерухоме майно повертається теріторіальній гром аді Кисва.