Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Визнання недійсним договору іпотеки: чому Верховний Суд не погодився з попередніми рішеннями у справі № 913/632/17

Vyznannya nediysnym dohovoru ipoteky

Визнання недійсним договору іпотеки – справа непроста, особливо коли в заставі опиняється комунальне майно, що має ознаки об’єкта загальнодержавного значення. Саме таку ситуацію довелося розбирати Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 лютого 2019 року. І рішення, яке ухвалила колегія, дає чимало поживи для роздумів – як прокурорам, так і банкам із міськими радами.

З чого все почалося

У серпні 2005 року Сєвєродонецька міська рада ухвалила рішення, яким дозволила комунальному підприємству «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» взяти кредит у банку «ТАС-Комерцбанк». Для забезпечення цього кредиту місто віддало в іпотеку будівлю Льодового палацу спорту – комплекс площею понад 11 тисяч квадратних метрів на вулиці Маяковського, 28.

7 вересня 2005 року між міською радою та банком уклали іпотечний договір. Льодовий палац, який на той момент перебував у комунальній власності, став гарантією повернення чималих коштів – кредитна лінія сягала 7 мільйонів гривень.

Через роки банк неодноразово змінював назву та власників: «ТАС-Комерцбанк» став «Сведбанком», потім – «Омега Банком», а згодом права за кредитним та іпотечним договорами перейшли до АТ «РВС Банк». Саме цей банк і став відповідачем у справі, коли у серпні 2017 року – через дванадцять років після укладення угоди – керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури подав позов.

Чого вимагав прокурор

Прокурор звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України. Його ключова вимога – визнання недійсним договору іпотеки від 7 вересня 2005 року, а також окремих пунктів рішення міської ради, на підставі якого цей договір уклали.

Логіка прокурора була такою: Льодовий палац спорту належить до об’єктів загальнодержавного значення, фінансується з бюджету, а тому не може передаватися в іпотеку. Виходить, Сєвєродонецька міська рада перевищила свої повноваження – і рішення, й укладений на його підставі договір мають бути визнані недійсними.

Тут важливий момент: прокурор посилався на положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та низку інших нормативних актів. Правова база виглядала потужно.

Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд Луганської області у липні 2018 року позов задовольнив повністю. І рішення міськради, й іпотечний договір визнали недійсними. Східний апеляційний господарський суд у січні 2019 року залишив це рішення без змін.

Суди виходили з того, що міська рада справді не мала права передавати в іпотеку майно загальнодержавного значення. Також вони дійшли висновку, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду, а строк позовної давності не пропущено.

Але чи все було так однозначно? АТ «РВС Банк» із такою позицією категорично не погодилося.

Аргументи банку: на що скаржився іпотекодержатель

Банк подав касаційну скаргу, в якій навів кілька серйозних аргументів.

По-перше, позивач – Міністерство молоді та спорту України – не має жодного стосунку до спірного майна. Будівля перебуває у комунальній власності, на балансі відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради. Саме міністерство, до речі, у своїх письмових поясненнях підтвердило: жодних повноважень у цих правовідносинах воно не має. Тобто виходить, що прокурор подав позов в інтересах неналежного позивача. А це ставить під сумнів саму можливість визнання недійсним договору іпотеки за таким позовом.

По-друге, банк наполягав на застосуванні позовної давності. Минуло дванадцять років – строки для оскарження давно спливли.

По-третє, факт фінансування Льодового палацу саме з державного бюджету залишився недоведеним. А суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, узагалі неправомірно прийняв нові докази, подані прокуратурою вже після рішення першої інстанції.

Що сказав Верховний Суд

Колегія суддів Касаційного господарського суду, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку: касаційну скаргу слід задовольнити частково, а справу – направити на новий розгляд.

Чому? Бо суди попередніх інстанцій припустилися кількох критичних помилок.

Перша – вони так і не з’ясували, у чому конкретно полягає порушення інтересів держави. Міністерство молоді та спорту України не є стороною оспорюваного договору. Майно перебуває у комунальній власності. Жодних повноважень міністерства у цих відносинах закон не передбачає. Крім того, суди не дослідили рішення міськради від листопада 2005 року, яким Льодовий палац планували передати у державну власність – а це могло б пролити світло на його правовий статус.

Друга – питання позовної давності. Як зазначив Верховний Суд, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. І це правило поширюється також на прокурора. А суди, відхиляючи заяву банку про застосування позовної давності, послалися на витяги з протоколів сесій міськради, де навіть не було повного переліку присутніх осіб. Колегія також нагадала: згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові. І держава, як і будь-який інший учасник цивільних відносин, несе ризик спливу цих строків.

Третя помилка – процесуальна. Апеляційний суд прийняв нові докази від прокуратури щодо фінансування об’єкта з державного бюджету, причому деякі з них були датовані вже після ухвалення рішення першою інстанцією. А Господарський процесуальний кодекс України чітко каже: докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, коли учасник справи доведе неможливість їх подання раніше. Жодних таких обґрунтувань прокурор не навів.

Що це означає на практиці

Рішення Верховного Суду у справі № 913/632/17 – не просто процесуальний епізод. Воно окреслює кілька важливих правил для подібних спорів.

Коли йдеться про визнання недійсним договору іпотеки, суд має достеменно встановити: хто є належним позивачем, чи справді порушено інтереси держави або територіальної громади, і в чому саме це порушення полягає. Самого лише факту, що майно колись фінансувалося з бюджету, недостатньо – потрібні переконливі докази.

Так само недостатньо просто написати в позові, що уповноважений орган не здійснює захист інтересів. Прокурор має підтвердити це документально, як того вимагає Господарський процесуальний кодекс України. Без цього весь позов ризикує розсипатися.

І ще один урок: позовна давність – це не формальність. Якщо банк заявляє про її застосування, суд зобов’язаний ретельно перевірити, коли саме прокурор або позивач дізналися чи могли дізнатися про порушення. Тим більше коли між укладенням угоди та поданням позову минуло понад десятиліття.

Справу передали на новий розгляд до Господарського суду Луганської області. І тепер саме цей суд, озброєний правовими орієнтирами від Верховного Суду, має остаточно розібратися – чи був законним договір іпотеки, укладений у далекому 2005 році щодо Льодового палацу спорту в Сєвєродонецьку.

Консультація адвоката – записатися

Exit mobile version