Визнання недійсним договору про закупівлю через антиконкурентну змову – тема, яка останніми роками наробила чимало галасу в судовій практиці. Прокуратура масово подавала позови, щойно АМКУ фіксував узгоджені дії учасників торгів. Але одне діло – оштрафувати за порушення конкуренції, і зовсім інше – анулювати договір і стягнути все отримане в дохід держави. Саме це й стало каменем спотикання у справі №913/318/23, де Верховний Суд поставив жирну крапку в багаторічній дискусії.
Про що, власне, спір
У квітні 2019 року Відділ освіти Сєвєродонецької міської ради оголосив тендер на постачання овочів і фруктів для навчальних закладів. Очікувана вартість закупівлі – 305 000 гривень. Заявки подали троє: ФОП Третяков, ФОП Гришенков і ФОП Івченко.
Перемогу здобув ФОП Третяков із пропозицією 300 000 гривень. У травні 2019-го уклали договір №283, який згодом повністю виконали – причому за зниженою ціною. Замість 300 000 бюджет сплатив 281 999,92 грн. Товар поставлено, претензій немає.
А далі – несподіваний поворот. У вересні 2020 року Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України ухвалює рішення: ФОП Третяков і ФОП Івченко діяли узгоджено. Вони заходили в аукціон з однієї IP-адреси, подавали пропозиції з одного електронного майданчика, користувалися спільним банківським обслуговуванням, одним складом і навіть одним автомобілем. Колегія АМКУ кваліфікувала це як антиконкурентні узгоджені дії за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
І отримавши це рішення, прокуратура пішла до суду.
На що розраховувала прокуратура
У вересні 2023 року – через чотири роки після укладення договору – прокурор подав позов із трьома вимогами: визнати недійсним рішення тендерного комітету, визнати недійсним сам договір і стягнути з підприємця 281 999,92 грн на користь Управління освіти, а потім ці кошти – в дохід держави.
Правовою базою обрали частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Це норма з особливими наслідками: якщо правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, усе отримане сторонами стягується в дохід держави. Не просто повертається назад – а конфіскується.
Логіка прокурора здавалася залізною: договір укладено внаслідок змови, змова спотворила конкуренцію, відсутність конкуренції суперечить публічним інтересам – отже, визнання недійсним договору про закупівлю неминуче.
Але господарські суди цю логіку не підтримали.
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Суд першої інстанції у позові відмовив. Підхід був цікавий: суддя погодилася, що формальні підстави для визнання договору недійсним є, але водночас визнала такий спосіб захисту неефективним. Договір повністю виконаний, строки для адміністративно-господарських санкцій спливли – який сенс анулювати те, що вже вичерпало себе?
Апеляційний суд зайшов із протилежного боку і сказав прямо: жодних підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України немає. Бо прокурор не довів головного – що спірний договір реально суперечить інтересам держави та суспільства.
Судді звернули увагу на кілька моментів. Обвинувального вироку у кримінальному провадженні немає. Доказів завищення цін чи заподіяння майнової шкоди державі – теж немає. Більше того, ФОП Третяков уже відповів за порушення конкуренції: АМКУ наклав на нього штраф. А договір виконали за ціною, нижчою від початкової, і потреби замовника були повністю задоволені.
І тут ми підходимо до головного юридичного питання цієї справи.
Чому частина 3 статті 228 ЦК – це не універсальна зброя
Ще 19 грудня 2025 року об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала ключовий висновок у справі №922/3456/23. Частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України застосовується лише у виключних випадках: коли є обвинувальний вирок суду або коли державі завдано значних збитків, а винна особа безпідставно збагатилася на суму, співставну з тією, що стягується.
Простими словами: самого факту порушення законодавства про конкуренцію недостатньо. Потрібен зовсім інший масштаб – або кримінальний злочин, або реальна й відчутна шкода державним інтересам.
Суд апеляційної інстанції у справі №913/318/23 прямо застосував цей висновок. І прокурору це не сподобалося.
Верховний Суд: стабільність практики важливіша за амбіції позивача
У касаційній скарзі прокурор просив Верховний Суд відступити від позиції об’єднаної палати. Аргумент: цей підхід нібито штучно звужує застосування частини 3 статті 228 ЦК до випадків кримінального правопорушення або значної матеріальної шкоди.
Колегія суддів Касаційного господарського суду (головуючий Кібенко О.Р., судді Багай Н.О. і Мамалуй О.О.) відреагувала розгорнуто й аргументовано. Суд нагадав: після грудня 2025 року сформувалася абсолютно усталена практика. У справах №913/330/23, №922/4420/23, №922/26/24, №925/405/24, №908/2939/23, №903/997/25, №922/597/24, №922/3045/24 Верховний Суд послідовно відхиляв аналогічні позови прокуратури.
Крім того, Велика Палата двічі – у справах №910/20111/23 та №910/7314/23 – відмовлялася розглядати це питання, підтверджуючи: жодної суперечливості в практиці немає, підхід усталений і зрозумілий.
Для відступу від попередньої правової позиції потрібні справді вагомі підстави: або попереднє рішення було помилковим, або воно очевидно застаріло через зміни в законодавстві чи суспільних відносинах. Прокурор же просто висловив незгоду з позицією суду – а цього, як відомо, недостатньо.
Верховний Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини. У рішеннях «Брумареску проти Румунії», «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені», «Unedic v. France» ЄСПЛ неодноразово наголошував: стабільність судової практики – це не примха, а фундаментальна складова верховенства права. Непослідовність судів підриває довіру до правосуддя більше, ніж будь-яка окрема помилка.
Факти, які зіграли вирішальну роль
Окремо суд звернув увагу на обставини, встановлені у справі. Пропозиція ФОП Третякова (300 000 грн) була нижчою навіть за пропозицію ФОП Гришенкова (301 375 грн) – єдиного учасника, щодо якого не доведено жодних порушень. Інакше кажучи, навіть без змови переможець, швидше за все, залишився б тим самим.
Договір виконали в повному обсязі, ціну знизили на 18 000 гривень, претензій до якості чи строків не було. Потреби в товарі задоволені. То в чому ж тоді полягає суперечність інтересам держави? Довести це прокурор так і не зміг.
Визнання недійсним договору про закупівлю за частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України вимагає не просто фіксації факту змови, а демонстрації реального посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави. Рішення АМКУ – це лише один елемент доказової бази, але далеко не вирішальний.
Щодо додаткового рішення – Верховний Суд залишив без змін стягнення з прокуратури 13 000 гривень витрат на правничу допомогу на користь ФОП Третякова. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати відхилено. Касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову апеляційного суду – без змін.
Практичний урок для всіх сторін публічних закупівель тепер очевидний: антиконкурентна поведінка карається штрафом від АМКУ, але автоматичного анулювання договору з конфіскаційними наслідками годі чекати. Для цього потрібен зовсім інший рівень загрози публічним інтересам – той, якого в цій справі прокурор так і не довів.