Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Визнання заповіту недійсним: чому Верховний Суд скасував рішення у справі № 607/10326/22

Vyznannya zapovitu nediysnym 1

Визнання заповіту недійсним – справа, яка майже завжди супроводжується болем, родинними конфліктами та складними медичними питаннями. Саме таку історію розглядав Верховний Суд 19 березня 2025 року у справі № 607/10326/22. І його рішення змушує по-новому поглянути на те, як мають оцінюватися докази у подібних спорах.

Суть конфлікту: заповіт на користь сторонньої людини

У серпні 2022 року донька померлого чоловіка звернулася до суду. Вона просила визнати недійсним заповіт свого батька, який той склав 15 жовтня 2020 року на користь ОСОБА_2 – жінки, яка не була родичкою.

Позивачка була єдиною дитиною покійного. До того ж ще у 2004 році батько вже складав заповіт саме на її користь. І ось тепер, після його смерті, з’ясувалося: все майно відходить зовсім іншій людині.

Чому донька вважала заповіт недійсним? Її аргумент спирався на статтю 225 Цивільного кодексу України. Вона стверджувала: батько на момент підписання документа не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними через хронічне психічне захворювання.

Медична історія, яка переконала два суди

Що ж сталося зі здоров’ям чоловіка? У 2013 році він переніс ішемічний інсульт. У 2016-му трапився геморагічний інсульт – крововилив у ліву півкулю головного мозку. Після цього два місяці лікувався у психоневрологічному відділенні, причому частину часу – у закритій палаті.

Донька розповідала, що після виписки батько страждав на провали в пам’яті, не впізнавав рідних, виявляв агресію, міг піти з дому в хатньому одязі за кілька кілометрів. Йому діагностували органічне ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом. Іншими словами – психічний розлад, який суттєво впливав на здатність усвідомлювати реальність.

Суд першої інстанції призначив посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок № 787 від 30 листопада 2023 року був однозначним: на момент підписання заповіту 15 жовтня 2020 року чоловік не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

І суд першої інстанції, і апеляційний суд визнали заповіт недійсним. Здавалося б – справедливість відновлено. Але не все так просто.

Що не врахували суди: позиція Верховного Суду

Відповідачка подала касаційну скаргу. І Верховний Суд побачив у справі серйозні недоліки.

Ключова проблема полягала ось у чому. Суди фактично побудували свої рішення виключно на висновку експертизи. Але ж закон вимагає іншого: висновок експерта – це лише один із доказів, і він не має для суду заздалегідь встановленої сили. Стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України прямо це передбачає.

Що саме проігнорували суди? ОСОБА_2 надала цілу низку доказів того, що покійний активно жив і вступав у різні правовідносини навіть після 2016 року. Він укладав договори, видавав нотаріально посвідчені довіреності, набував корпоративних прав у двох товариствах, купував автомобілі, перетинав кордон – як автомобілем, так і літаком. Мав дозволи на зброю і продовжував їх у 2019 та 2021 роках, для чого проходив медичні огляди.

Так, ці обставини самі по собі не доводять, що чоловік був психічно здоровим. Але вони точно потребували оцінки – у сукупності з іншими доказами. А суди просто відмахнулися від них.

Крім того, апеляційний суд відмовив у призначенні повторної чи додаткової експертизи, хоча відповідачка надала висновок фахівця Каніщева А. В., який вказував на суттєві недоліки проведеного дослідження. Зокрема, те, що експерти не досліджували амбулаторну карту за місцем проживання, не аналізували пояснення сторін і нотаріуса, а встановлений діагноз не повною мірою відповідав Міжнародній класифікації хвороб.

Верховний Суд наголосив: у справах про визнання заповіту недійсним за статтею 225 Цивільного кодексу України суд зобов’язаний оцінювати всі докази в сукупності – не лише медичну документацію та висновок експерта, а й показання свідків, відомості про соціальну активність особи, інші письмові докази. Висновок про тимчасову недієздатність має бути категоричним, а не ґрунтуватися на припущеннях.

До речі, цікавий момент: суди навіть не оцінили той факт, що нотаріус, який посвідчував заповіт, не викликався для допиту – хоча саме він особисто спілкувався із заповідачем у момент підписання документа.

Що це означає для тих, хто зіткнувся з подібною ситуацією

Верховний Суд скасував усі рішення – і основні, і додаткові – та відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Це означає, що судам доведеться заново дослідити всі обставини, приділивши належну увагу кожному доказу, а не лише експертному висновку.

Для людей, які опинилися в подібній ситуації, ця справа дає кілька важливих орієнтирів. По-перше, визнання заповіту недійсним через психічний стан заповідача – це завжди комплексне доказування. Самого лише висновку посмертної експертизи може виявитися недостатньо, якщо інша сторона надасть переконливі докази соціальної активності померлого.

По-друге, якщо ви відповідач у такій справі – не обмежуйтеся критикою експертизи. Збирайте все, що свідчить про нормальне функціонування людини в побуті, на роботі, у правовідносинах. Важливі навіть, здавалося б, дрібниці: договори, квитанції про оплату, записи з камер спостереження, листування.

І по-третє, не бійтеся наполягати на повторній експертизі, якщо маєте для цього підстави. Обґрунтовані сумніви щодо повноти чи об’єктивності первинного дослідження – це законна підстава вимагати додаткової перевірки.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду чітко дала зрозуміти: справедливість не може триматися на одному-єдиному доказі, яким би переконливим він не здавався. Правосуддя – це завжди про повноту картини, а не про окремий її фрагмент.

Консультація адвоката – записатися

Exit mobile version