Уявіть ситуацію: ваш батько має інвалідність II групи, за висновком лікарів потребує постійного стороннього догляду, і ви – та людина, яка щодня про нього піклується. Логічно хочеться якось це офіційно зафіксувати. Особливо якщо це дає право на відстрочку від мобілізації. І перше, що спадає на думку, – піти до суду й встановити факт постійного догляду. Але чи справді суд для цього призначений?
Саме це питання й вирішувала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду в постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 214/3475/24. Відповідь виявилася несподіваною для багатьох: ні, суд тут не допоможе. Давайте розберемося, чому.
З чого все почалося
У квітні 2024 року син звернувся до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Він просив підтвердити: він здійснює постійний сторонній догляд за своїм батьком. Батько – інвалід II групи безстроково, і за висновками лікарсько-консультативної комісії потребує постійного догляду.
Мета звернення була цілком практичною. Серед іншого – отримати право на відстрочку від призову на військову службу. Здавалося б, що тут складного? Суд відкрив провадження, залучив заінтересованих осіб, зокрема територіальний центр комплектування. Але далі все пішло не за планом.
Суд першої інстанції провадження у справі просто закрив. Апеляція з цим погодилася.
Чому суди відмовили
Аргументація була такою: розгляд подібних заяв віднесено до повноважень інших органів, а не суду. Тобто встановлення факту постійного догляду – це не судова, а адміністративна процедура. Суди послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену ще в червні 2024 року.
Коротко кажучи, логіка проста. Якщо закон передбачає, що якийсь факт можна підтвердити без суду – звернувшись до органу місцевого самоврядування чи соцзахисту – то суд не повинен втручатися. А якщо вам відмовили в такому підтвердженні – оскаржуйте відмову, але вже в адміністративному суді.
Це не сподобалося батькові заявника, який виступав заінтересованою особою. Він подав касаційну скаргу. Саме він, до речі, наполягав: син потрібен йому як доглядальник, від інших родичів він такий догляд отримувати не бажає.
Що сказала Об’єднана палата
Спочатку справа потрапила до колегії суддів Першої судової палати, а звідти – на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду. Причина передачі була серйозною: в українських судах склалася суперечлива практика щодо того, чи можна через суд встановлювати факт догляду.
Одні колегії казали «можна», інші – «не можна». Треба було навести лад.
Об’єднана палата висловилася чітко: встановлення факту постійного догляду не належить до компетенції цивільного суду в порядку окремого провадження. І ось чому.
Два шляхи – і обидва повз суд
Перший шлях – через соціальне законодавство. Його регулюють Закон України «Про соціальні послуги», Порядок організації надання соціальних послуг (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587), Порядок подання та оформлення документів для компенсації за догляд (постанова КМУ від 23 вересня 2020 року № 859 та від 06 жовтня 2021 року № 1040).
Як це працює? Особа, яка потребує догляду, або її представник звертається до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за місцем проживання. Після оцінювання потреб приймається рішення про надання соціальної послуги. А той, хто доглядає, включається до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
І тут важливий момент, який підкреслив Верховний Суд: навіть якщо особа не претендує на жодну компенсацію від держави, для отримання статусу надавача соціальної послуги вона все одно має бути включена до цього Реєстру. А за заявою видається безкоштовна довідка – протягом 30 днів. До речі, отримати її можна навіть через Портал Дія.
Другий шлях – через мобілізаційне законодавство. Пункт 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560) прямо передбачає створення комісії при місцевому органі виконавчої влади. Ця комісія складає акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Саме цей акт потім подається до ТЦК для отримання відстрочки.
Тобто для відстрочки від мобілізації – свій, окремий адміністративний механізм. І він також не потребує участі суду.
Ключовий нюанс: допоміжна мета
Об’єднана палата звернула увагу на тонкий, але принциповий момент. У багатьох адміністративних процедурах дійсно з’ясовуються певні факти. Але це не означає, що така процедура є «порядком встановлення юридичного факту» в розумінні Цивільного процесуального кодексу України.
Тут працює логіка: якщо встановлення факту має допоміжне значення для прийняття якогось рішення (наприклад, про надання соціальної послуги чи відстрочки), то це не той випадок, коли факт має встановлюватися судом в окремому провадженні.
Суд іде за залишковим принципом: він встановлює факти лише тоді, коли іншого шляху закон не передбачив. Частина друга статті 315 ЦПК України говорить про це прямо.
Чи все так однозначно
Варто визнати: у судовій практиці були й протилежні рішення. Наприклад, у справах № 153/247/24 та № 352/1658/23 колегії суддів Третьої судової палати доходили висновку, що позасудовий порядок через соціальне законодавство застосовний лише тоді, коли особа отримує компенсацію за догляд. А якщо ні – то це вже справа суду.
Об’єднана палата з цим не погодилася. І хоча формально вона не стала відступати від тих висновків (оскільки правовідносини в тих справах виникли до змін у законодавстві про військовий обов’язок), по суті – позицію зафіксувала інакшу.
Що це означає на практиці
Якщо вам потрібно офіційно підтвердити, що ви доглядаєте за родичем з інвалідністю, – не починайте з суду. Зверніться до органу соціального захисту за місцем проживання. Саме там оцінять потреби вашого родича, внесуть вас до Реєстру і видадуть довідку.
Якщо ж ідеться про відстрочку від мобілізації – ваш шлях лежить через комісію при місцевій держадміністрації. Вона складає акт, який уже приймає ТЦК.
І тільки якщо в обох випадках ви отримали відмову – ось тоді можна звертатися до адміністративного суду. Але це вже буде оскарження рішення органу, а не встановлення факту в окремому провадженні.
Чесно кажучи, такий підхід має сенс. Суди не повинні дублювати функції органів виконавчої влади. Інакше ми ризикуємо отримати ситуацію, коли замість одного візиту до соцзахисту людина місяцями ходить по судах. А це – час, нерви й гроші.
Верховний Суд остаточно розставив крапки над «і»: факт постійного догляду встановлюється не в цивільному суді. Для цього існують інші, швидші й доступніші механізми.