Сутички із ТЦК у Львові 8 липня, які сколихнули місто, сталися через поширення неправдивої інформації про затримання 20-річного хлопця. Саме так вважає міський голова Андрій Садовий, і його версія вже лягла в основу службового розслідування. Натовп зібрався миттєво, а згодом з’ясувалося: ніхто нікого не затримував. Але іскра виявилася надто гарячою.
Уявіть собі звичайний львівський день — вулиця, перехожі, спека. Хтось вигукує, що військові схопили юнака. Люди починають збиратися, емоції зашкалюють, і вже за кілька хвилин виникають сутички з представниками територіального центру комплектування. Згодом Садовий скаже, що саме ця неперевірена чутка «розпалила» конфлікт, і масштабні сутички із ТЦК у Львові стали топ-новиною не лише в Україні, а й на російських інформаційних ресурсах. А це вже, погодьтеся, окремий тривожний дзвіночок.
Садовий чітко заявив: він не сприймає поділ військових на «тих, хто в ТЦК» і «тих, хто на передовій». Усі вони — військовослужбовці, які виконують завдання в умовах воєнного стану. І це не просто риторика, а ключ до розуміння правового боку справи. Бо з погляду закону немає «поганих» чи «хороших» підрозділів — є лише ті, хто діє в межах повноважень, і ті, хто ці повноваження порушує.
Тепер давайте розкладемо ситуацію на юридичні складники. Почнемо з того, на підставі чого взагалі діють ТЦК. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо покладає на ці центри функції оповіщення військовозобов’язаних, ведення обліку, організацію призову та мобілізації. У період воєнного стану ці завдання розширюються — наприклад, працівники ТЦК можуть проводити перевірку документів та, в окремих випадках, доставляти осіб до центрів для уточнення даних. Але чи вправі вони застосовувати силу? Тут уже виникає тонка межа, яка часто й провокує конфлікти.
Ключовий нормативний акт — постанова Кабміну №352, що регулює діяльність ТЦК. Вона не наділяє військових необмеженими правами. Будь-яке затримання, тим більше фізичний примус, має бути чітко врегульоване законом. Якщо представники ТЦК діють поза межами своїх повноважень, наприклад, вдаються до силового захоплення без оформлення адміністративного протоколу поліцією, це вже може кваліфікуватися як перевищення влади (стаття 365 Кримінального кодексу). Із боку цивільних теж не все однозначно.
Коли натовп блокує роботу ТЦК чи вступає у фізичне протистояння, такі дії підпадають під статтю 114-1 Кримінального кодексу — перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Це тяжкий злочин, який карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. І навіть якщо окремі учасники сутичок не мали умислу перешкоджати саме ЗСУ, сам факт блокування чи агресії щодо військовослужбовців створює реальний склад злочину. Тут важливий момент: слідство повинно встановити, чи дії представників ТЦК були законними в момент конфлікту. Якщо вони вийшли за межі дозволеного, то й відповідальність може розділитися — частина фігурантів посяде місце на лаві підсудних, а частина отримає статус потерпілих.
А як же ота неправдива інформація, яка, за словами Садового, «розпалила» пристрасті? Поширення фейків під час війни — теж не жарти. Якщо буде доведено, що хтось умисно запустив чутку про затримання, аби спровокувати масові заворушення, це потягне на значно серйознішу кваліфікацію. Стаття 293 Кримінального кодексу — масові заворушення — передбачає покарання до восьми років позбавлення волі. А якщо організатори використовували при цьому заклики до насильства, термін може зрости до десяти років. Треба сказати, що у Львові прокуратура вже відкрила кримінальне провадження, тож правова оцінка лише попереду.
Чи може свідомий вкид такого фейку розглядатися як диверсія в інформаційному просторі? Так, якщо буде доведено зв’язок із ворожими спецслужбами або умисел на підрив обороноздатності. Тоді справа перекваліфіковується за статтею 111 КК — державна зрада. Але на практиці такі випадки розслідуються довго й потребують неспростовних доказів. Реальніше вже зараз говорити про адміністративну відповідальність за дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП), якщо учасники сутичок просто кидалися лайкою чи штовхалися. Але коли справа дійшла до блокування проїзду, побиття чи утримування військових — тут уже йдеться про кримінал.
А от що точно не залишиться поза увагою — це розголос у російських медіа. Садовий слушно зауважив, що ці сутички стали топ-темою на ворожих каналах. А це значить, що будь-яка дестабілізація працює проти нас. І слідству доведеться з’ясувати не лише, хто кого вдарив, а й те, звідки взявся інформаційний імпульс. Можливо, ми маємо справу з добре спланованою провокацією, де місцеві мешканці стали розмінною монетою.
Крім того, варто розібратися, чи було законним саме перебування представників ТЦК у тому місці в той час. З одного боку, вони мають право проводити оповіщення будь-де — на вулицях, блокпостах, у публічних місцях. З іншого боку, робити це вони повинні виключно в межах службових повноважень, без приниження гідності людей. Якщо ж раптом з’ясується, що хтось із військових свідомо перевищив свої повноваження, це не лише спричинить окреме провадження, а й серйозно вдарить по довірі до мобілізаційної системи в цілому. Бо коли мешканці міста бачать, як їхній сусід чи син стають об’єктом некоректних дій — мовчати складно.
Саме тому Садовий наголосив на необхідності переосмислення підходів до мобілізації загалом. І тут ми переходимо від конкретного інциденту до системної проблеми. Юристи дедалі частіше говорять про те, що законодавство у сфері мобілізації потребує уточнень. Наприклад, доцільно чіткіше прописати процедуру оповіщення, межі допустимого примусу, порядок взаємодії з поліцією. Це б унеможливило частину конфліктних ситуацій ще на етапі їх зародження. Поки що ж ми маємо розмиті норми, які кожна зі сторін трактує по-своєму.
А тим часом у Львові триває службове розслідування. Садовий пообіцяв, що будуть з’ясовані всі «за» і «проти». Для правників це означатиме одне: кожен епізод сутички оцінюватиметься окремо. Якщо хтось із військовослужбовців ТЦК діяв у межах закону, то особи, які йому перешкоджали, понесуть відповідальність. Якщо ж навпаки — будуть покарані і представники ТЦК. Тобто справа не стане «однобокою», і це добре. Принаймні, така позиція очільника міста вселяє обережний оптимізм.
Звісно, емоції в місті не вщухнуть одразу після перших результатів розслідування. Люди пам’ятатимуть, як швидко чутка запалила натовп. І соціальні мережі, на жаль, продовжать тиражувати версії, далекі від офіційних звітів. Тому юристам і громадським активістам уже зараз варто думати про те, як допомогти львів’янам відрізнити правду від провокації. Можливо, простий інформаційний буклет із поясненням прав та обов’язків під час зустрічі з ТЦК став би непоганим запобіжником. Адже коли людина знає, що військові не можуть її просто так схопити без поліції та протоколу, вона поводиться впевненіше й не піддається паніці.
І найголовніше — правова оцінка львівських подій здатна створити прецедент для всієї країни. Якщо суд чітко розмежує законні дії ТЦК і допустимі форми громадянського спротиву, це значно полегшить роботу і слідчим, і адвокатам у майбутніх схожих справах. Адже сутички із ТЦК у Львові, на жаль, не поодиноке явище — по Україні таких випадків налічують десятки, і кожен із них залишає по собі гіркий осад і юридичну невизначеність. Тож саме зараз, у цій справі, є шанс нарешті навести лад у правозастосуванні. І від того, наскільки ретельно попрацюють слідчі, багато в чому залежатиме не лише доля фігурантів, а й стабільність у місті далі.