Війна змушує обидві сторони шукати нестандартні рішення, і часом ці рішення виглядають відверто моторошно. Уявіть собі автомобіль, зібраний із запчастин трьох різних машин: двигун від однієї, кузов від іншої, ходова від третьої. Їздити буде, але передбачити його поведінку на трасі майже неможливо. Саме так виглядає новітня російська балістична ракета РМ-48У, яку в Головному управлінні розвідки Міноборони України охрестили «франкенштейном». І це не журналістська метафора — це технічний діагноз.
Справа в тому, що російський військово-промисловий комплекс зіткнувся з проблемою, яку сам собі створив. Запас сучасних ракет тане швидше, ніж виробничі лінії встигають видавати нові. Логістика ускладнена санкціями, частина компонентів стала дефіцитом. Єдиний вихід із цієї пастки — діставати зі складів усе, що колись списали, і давати цьому мотлоху друге життя.
Що саме відновлюють росіяни? Списані зенітні керовані ракети та ракети-мішені для комплексу С-400 «Тріумф». Їх розбирають до гвинтика, сортують вцілілі вузли, а потім компонують у новий виріб. Таке собі ракетне «лего», тільки гра йде не на іграшковому столі, а на полі бою. Мета очевидна — розширити номенклатуру озброєнь, якими можна завдавати ударів по українських містах.
Що всередині «франкенштейна»?
Походження ракети РМ-48У викликає одночасно і технічну цікавість, і глибоку тривогу. Розвідники розібралися в її начинці, і картина вийшла строкатою. Це справді гібрид із трьох різних донорів, кожен із яких спочатку проєктувався для зовсім інших завдань.
Отже, твердопаливний двигун ракеті дістався від зенітної керованої ракети 48Н6ДМ. Це класичний «мешканець» пускових установок С-400, чия робота — перехоплювати повітряні цілі, а не летіти до землі. Хвостовий відсік запозичили в експортної модифікації 48Н6Е2, яку свого часу продавали разом із комплексами С-300 ПМУ1/2 та тими ж С-400. А ось приладовий відсік РМ-48У — це окрема історія. Його склали з елементів одразу двох ракет: 9М96 та все тієї ж 48Н6Е2.
Чому така мішанина небезпечна? Бо виробник, по суті, грає в рулетку. Кожен із цих компонентів має свої допуски, свою аеродинаміку, свою систему управління. Коли ви з’єднуєте їх без належного циклу випробувань, ви отримуєте зброю з непередбачуваною траєкторією і низькою точністю. Вона летить по балістичній кривій, як камінь, запущений із гігантської рогатки. Куди саме вона прилетить — питання часто відкрите навіть для того, хто натискає на кнопку пуску.
Характеристики, які варто знати
Технічні параметри РМ-48У викликають повагу навіть попри її сумнівне походження. Оперативна дальність дії ракети сягає 400 кілометрів. Цього достатньо, щоб із тимчасово окупованих територій діставати до багатьох українських міст, які вважалися відносно тиловими.
Бойова частина — осколково-фугасна, вагою 199 кг. Тут криється ще одна підступна деталь. Вона містить підготовлені елементи ураження, а саме — куби. Це не металеві кульки і не шрапнель у класичному розумінні. Куби — це спеціально нарізані фрагменти, які при вибуху розлітаються хаотично, завдаючи максимальних ушкоджень усьому на своєму шляху. Жодної військової логіки, суцільна площа ураження.
Коли йдеться про зенітну ракету, яку перетворили на балістичну, виникає резонне питання: а як же точність? Адже системи наведення зенітних ракет «заточені» під маневрування в повітрі та роботу з цілевказанням від наземного радара. Коли ту ж саму електроніку змушують працювати за балістичною траєкторією, вона починає помилятися. Саме тому удари РМ-48У небезпечні своєю непередбачуваністю: від них складно захиститися, бо траєкторія може відхилятися від розрахункової.
Чому це працює і чому це страшно
Тут важливий психологічний момент. Росія показує, що готова воювати навіть тоді, коли для цього доводиться діставати з ангарів відвертий непотріб і склеювати його скотчем. Але працює ця тактика рівно доти, доки є хоча б якісь запаси списаних радянських ракет. А їх, на жаль, десятиліттями накопичували без ліку.
З іншого боку, модернізація списаних зенітних ракет до рівня ударних — це вимушений крок, який свідчить про серйозні проблеми в російському оборонно-промисловому комплексі. Справді потужна армія не стане збирати «франкенштейнів» із деталей, призначених для різних поколінь озброєнь. Типова історія: швидке рішення тут і зараз, а технічні ризики та можливі відмови — це проблеми завтрашнього дня.
Українські сили протиповітряної оборони добре знають про цю загрозу. Балістична траєкторія польоту РМ-48У робить її складною ціллю для перехоплення, особливо якщо пуски відбуваються залпом. Але водночас низька прогнозованість траєкторії грає і проти агресора — влучити у військовий об’єкт такою ракетою складніше, ніж у житловий квартал. А це вже свідомий вибір тактики терору проти цивільного населення.
Поява ракет-гібридів на кшталт РМ-48У змушує переглядати підходи до захисту неба. Якщо раніше основну увагу приділяли крилатим ракетам і дронам, то тепер доводиться враховувати ще й оцей клас «бюджетних балістичних» загроз. Вони не такі небезпечні, як «Іскандери», але коли таких ракет десятки, а їхню вартість майже списали в утиль, економіка терору стає для агресора цілком вигідною.
Тож наступного разу, коли почуєте про черговий обстріл, пам’ятайте: цілком можливо, що по мирних містах летять ракети, зібрані зі списаних залишків, які ще вчора припадали пилом на військових складах десь у глибині росії. І це не наукова фантастика — це нова реальність війни, де ворог готовий використовувати будь-яке залізяччя, аби сіяти смерть.