17 вересня 2026 року Рада Безпеки ООН втратила незалежний механізм моніторингу санкцій проти Ірану. Росія та Китай наклали вето на проєкт резолюції, яка продовжувала б мандат групи експертів – тих самих фахівців, що стежили за дотриманням міжнародних обмежень. З 15 членів Радбезу 11 проголосували «за», Пакистан і Сомалі утрималися, але вето двох постійних членів виявилося достатньо, щоб поховати ініціативу.
Чому це взагалі спалахнуло саме зараз
Історія тягнеться ще з 2015 року, коли уклали знамениту ядерну угоду з Іраном – Спільний всеосяжний план дій. Тоді резолюція 2231 Ради Безпеки скасувала частину санкцій ООН у відповідь на обмеження іранської ядерної програми. Але не всі. Залишилися, зокрема, заборона на постачання зброї та ембарго на ракетні технології – їх поступово знімали б пізніше.
Аби не грати наосліп, Радбез створив спеціальну групу експертів. Її завдання – відстежувати, чи не порушує хтось залишкові санкції, збирати докази, готувати звіти для членів ООН. І от мандат цієї групи добігав кінця. Західні країни наполягали: без незалежного моніторингу санкцій проти Ірану режим у Тегерані зможе безкарно нарощувати ракетний арсенал або купувати зброю. Росія і Китай побачили ситуацію інакше.
Аргумент «всі обмеження вже скасовані» – ключ до розуміння вето
Під час засідання представники Москви та Пекіна прямо заявили: ядерна угода 2015 року зняла всі міжнародні заходи ООН щодо Ірану, тож і потреба в окремому моніторингу відпала. Посол Росії Василь Небензя наголосив: «Єдиний спосіб вирішити розбіжності – це політичні та дипломатичні зусилля». Він також звинуватив західних колег у політизації роботи Ради Безпеки і закликав припинити «вкрай небезпечні дії», які лише загострюють кризу в Перській затоці.
Китай підтримав цю позицію, хоч і не вдавався в такі ж гострі формулювання. Логіка проста: якщо санкції знято, то й контролювати нічого. А спроби продовжити роботу моніторингової місії – це, на їхню думку, недовіра до мирного процесу та бажання нескінченно тримати Іран під ковпаком.
Що саме втрачає Рада Безпеки без експертної групи
Група була не просто спостерігачем. Вона збирала інформацію про підозрілі поставки, аналізувала супутникові знімки, опитувала свідків. Фактично це були очі й вуха міжнародної спільноти там, куди дипломати доступу не мають. Заступниця посла США при ООН Дженніфер Лочетта після голосування була відвертою: «Без незалежної групи експертів ця Рада втрачає своє головне джерело неупередженої, заснованої на фактах інформації про порушення санкцій». І додала, що така прогалина вигідна лише іранському режиму та тим, хто допомагає йому обходити обмеження.
Коли мандат не продовжено, звіти припиняються. Будь-які факти порушень відтепер залишатимуться на рівні припущень і дипломатичних нот, без єдиного верифікованого джерела. Для практики міжнародного права це означає нову сіру зону: з одного боку, деякі обмеження ще формально діють, з іншого – фактично немає інструменту, щоб довести їх недотримання.
Чи справді всі міжнародні санкції зникли у 2015 році
Тут криється важливий нюанс. Резолюція 2231 справді скасувала колишні санкційні резолюції Радбезу, але не всі обмеження – і точно не назавжди. Вона запровадила так званий механізм швидкого відновлення (snapback), який дозволяє будь-якому постійному члену Радбезу поновити старі санкції ООН у разі серйозного порушення угоди з боку Ірану. Саме для оцінки, чи є таке порушення, і потрібна була група експертів. Тобто твердження про «всі заходи скасовано» не зовсім точне – це радше політична позиція Росії і Китаю, заснована на їхньому тлумаченні угоди.
Саме тому західні держави називають припинення моніторингу небезпечним прецедентом. Без незалежного нагляду механізм snapback перетворюється на порожню процедуру: немає об’єктивних даних – немає й підстав для відновлення санкцій. А отже, фактично гарантії безпеки, які мали стримувати іранську ядерну та ракетну програму, слабшають.
Як це вплине на регіон і на саму систему ООН
Втрата механізму моніторингу санкцій проти Ірану посилає неоднозначний сигнал усім гравцям на Близькому Сході. Для Тегерана це, вочевидь, полегшення – можна діяти з меншою оглядкою на міжнародний контроль. Для сусідів, навпаки, зростає відчуття вразливості, що може підштовхнути окремі країни до власних безпекових заходів, включно з перегонами озброєнь.
Паралельно ця історія демонструє, наскільки крихкими стали багатосторонні інституції, коли постійні члени Радбезу мають принципово різне бачення одних і тих самих документів. Раніше вето накладали в гострих політичних кризах. Тепер його використовують, щоб зупинити роботу допоміжного органу, який просто збирав факти. Це не додає довіри ані до Ради Безпеки, ані до перспектив дипломатичного врегулювання.
Коли Радбез наступного разу повернеться до іранського досьє, йому доведеться покладатися винятково на дані національних розвідок. А вони рідко бувають повністю об’єктивними. І от вам жива ілюстрація, як технічне голосування здатне перекроїти ландшафт глобальної безпеки.