Скасування наказу про призов – це не абстрактна надія, а цілком реальний результат, якщо довести, що військово-лікарська комісія провела огляд абияк. Саме так сталося у справі №260/5736/25, яку розглянув Закарпатський окружний адміністративний суд. Рішення ухвалили 19 жовтня 2026 року, суддя Микуляк П.П. Розберімо, що там було і чому суд став на бік людини.
Спочатку факти. Людину доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 31 січня 2025 року. Того ж дня лікарі ВЛК оглянули її і склали довідку №410, у якій визнали придатним до військової служби. Перед цим заповнили картку обстеження та медичного огляду. Уже ввечері з посиланням на ці документи ТЦК видав наказ №106 про призов на військову службу під час мобілізації й відправив чоловіка до військової частини.
Позивач був категоричний: жодного справжнього огляду не було. За його словами, члени комісії не вивчали медичних документів, не робили інструментально-лабораторних досліджень, не брали кров і сечу на аналіз. Коли чоловік просив долучити папери про хронічне захворювання, яке в мирний час робило його непридатним, прохання проігнорували. Картку огляду і постанову ВЛК йому на руки так і не видали. Усе це, на думку позивача, тягне на фальсифікацію медичних документів посадовцями.
Далі – гірше. Одразу після призову чоловіка доправили до військового навчального центру, і там він захворів на тяжку пневмонію обох легень. Лікувався тривалий час у військовому госпіталі. Ось така ціна поспішної довідки.
Що відповідали ТЦК та військова частина
Територіальний центр комплектування заперечував. Його логіка проста: спершу скаржтеся до вищої військово-лікарської комісії, а вже потім ідіть до суду. Так, мовляв, передбачає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони №402 від 14 серпня 2008 року. Крім того, ТЦК наголошував: позивач не пояснив конкретно, у чому саме протиправність довідки ВЛК, і згадав про конституційний обов’язок захищати Вітчизну за статтею 65 Конституції України.
Військова частина теж не визнала позов. Її аргумент – вимога звільнити людину виходить за межі спору між ТЦК і позивачем про порядок призову. Неотримання відстрочки не є підставою для звільнення за статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», де наведено виключний перелік таких підстав. Тобто, на думку військових, суд не може підміняти командира й зобов’язувати його звільняти призваного.
Куди дивився суд
Тут важливий момент. Суд не має права оцінювати діагноз і вирішувати, чи підпадає людина під статті Розкладу хвороб. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18 прямо сказав: перевіряти законність висновку ВЛК можна лише в межах дотримання процедури його прийняття. Інакше кажучи, суд дивиться не на здоров’я, а на те, як комісія дійшла свого висновку.
І ось тут у відповідачів усе посипалося. У картці обстеження та медичного огляду бракувало результатів загального аналізу крові, групи крові та резус-фактора, біохімічного аналізу, серологічних досліджень на ВІЛ і гепатит, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітки та ЕКГ. Пункт 3.4 глави 3 розділу II Положення №402 вимагає проводити всі ці дослідження перед оглядом військовозобов’язаних. А тут – порожньо.
Ані під час розгляду, ані в матеріалах справи не знайшлося доказів, які б підтвердили повноту і правомірність обстеження 31 січня 2025 року. У справах проти суб’єкта владних повноважень саме він доводить правомірність своїх рішень, а не людина – їхню протиправність. Це пряма вимога статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачі цього тягаря не витримали.
Висновок суду прозвучав чітко: медичний огляд належно не провели, а тому в довідці від 31 січня 2025 року належної оцінки стану здоров’я позивача немає. І ще раз, щоб не було спокуси приплести сюди медичні деталі. Суду не потрібно оцінювати діагнози – достатньо того, що процедуру порушили.
Про звільнення і дискрецію
А як же аргумент, що звільнення – не компетенція суду? Тут суд згадав Рекомендацію №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи про реалізацію адміністративними органами дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року. Дискреція – це свобода вибору з кількох законних рішень. Але вона не безмежна: орган має діяти об’єктивно, без свавілля й з належною рівновагою між метою та наслідками для прав людини.
Далі – Конституційний Суд України. У рішенні від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 він згадав принцип правової визначеності. А в рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначив: правова норма має бути ясною і недвозначною, інакше її застосування неминуче призведе до сваволі. Суд не забув і про практику Європейського суду з прав людини: необмежені повноваження органів влади несумісні з верховенством права. Приклади – рішення у справах «Волохи проти України» та «Мелоун проти Сполученого Королівства».
Із цього випливає практичний висновок. Якщо порушення вже сталося, суд має обрати такий спосіб захисту, який справді відновить право. Адже сама лише констатація «ВЛК провела огляд формально» нічого не змінює: людина й далі перебуває у списках особового складу. Тому суд зобов’язав командира військової частини звільнити позивача і виключити його зі списків.
Що вирішив суд
Адміністративний позов задовольнили. Ось три ключові пункти резолютивної частини:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ТЦК від 31 січня 2025 року в частині призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до військової частини;
- скасувати постанову ВЛК від 31 січня 2025 року про визнання позивача придатним до проходження військової служби;
- зобов’язати командира військової частини звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційну скаргу можна подати до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У випадку письмового провадження цей строк рахують з дня складення повного тексту рішення.
Користь цієї справи для людини з подібною ситуацією ось у чому. Не обов’язково доводити, наскільки тяжке у вас захворювання. Достатньо показати, що ВЛК не виконала власну процедуру: не зробила аналізів, не заповнила картку, не врахувала наданих документів. Скасування наказу про призов тут спирається не на медичні висновки, а на порожні графи в офіційному бланку. І це, як бачимо, цілком працює.