Скасування штрафу ТЦК у 17000 гривень – це не якась абстрактна теорія, а цілком робоча процедура, якщо знати, на що звертати увагу. Хмельницький міськрайонний суд нещодавно розглянув саме таку справу (№ 686/20030/26) і повністю став на бік військовозобов’язаного. Розберімо цю історію покроково – вона багато чого прояснює про те, як насправді працює механізм притягнення до відповідальності за порушення правил мобілізації.
Отже, що трапилося. У липні 2026 року чоловік отримав постанову від територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Суть претензії проста й знайома багатьом: ви не з’явилися за повісткою в особливий період – отримуйте штраф 17 000 грн за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. І жодних «але».
Проте позивач вирішив не погоджуватися. І, як показав результат, абсолютно правильно зробив. Суд повністю задовольнив його позов – скасував постанову про штраф, закрив провадження у справі та ще й стягнув з ТЦК судовий збір у розмірі 532,48 грн. Дрібниця, але приємно.
Чому ж суд став на бік позивача? Спрацювали одразу два потужні аргументи, і кожен із них – самодостатня підстава для скасування штрафу ТЦК.
Перший аргумент: жодних доказів вручення повістки
Давайте розберемося, як узагалі має відбуватися виклик до ТЦК за законом. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, описує цю процедуру досить детально. Повістка надсилається рекомендованим поштовим відправленням – з описом вкладення та повідомленням про вручення. І пункти 23, 24, 27, 34 та 41 цього Порядку чітко визначають: належним підтвердженням оповіщення вважається лише один із трьох фактів.
Перший – особа особисто отримала лист, що підтверджується інформацією від поштового оператора. Другий – особа відмовилася отримувати лист, про що є відповідна відмітка в поштовому повідомленні. Третій – особу не застали за адресою, яку вона сама повідомила ТЦК під час уточнення облікових даних, або за адресою зареєстрованого місця проживання (якщо дані не уточнювалися).
Інакше кажучи, ТЦК не може просто заявити «ми надіслали, а він не прийшов». Потрібні паперові докази: корінець повістки, поштове повідомлення з відміткою, офіційна інформація від Укрпошти. У цій справі ТЦК не надав суду взагалі нічого – ані самої повістки, ані доказів її направлення, ані будь-якого підтвердження, що позивач про неї знав. Абсолютний нуль.
А тепер ключовий момент: за частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме відповідач – тобто ТЦК – зобов’язаний доводити правомірність свого рішення. Не позивач має виправдовуватися і бігати за довідками, а ТЦК мусить надати суду переконливі докази того, що порушення справді було. І якщо доказів немає – штраф розсипається.
До речі, цікава деталь: ТЦК у цій справі навіть не подав відзив на позов. Взагалі промовчав. Тобто вони не спробували захистити свою позицію в суді – чи то через відсутність доказів, чи то через банальне ігнорування. Але результат від причини не змінюється: мовчання зіграло проти них остаточно.
Другий аргумент: пропущені строки
І ось тут стає ще цікавіше. У самій же постанові ТЦК було зазначено, що 14 лютого 2026 року до Національної поліції направили звернення про розшук позивача – мовляв, він не прибув за повісткою. Суд визнав саме цю дату днем виявлення правопорушення.
А тепер гортаємо КУпАП. Частина 9 статті 38 говорить: адміністративне стягнення за порушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення (але не пізніше одного року з дня вчинення). Три місяці – це крайня межа. Не чотири, не п’ять, не «ми просто замоталися».
Порушення виявили 14 лютого. Додаємо три місяці – отримуємо 14 травня. А постанову про штраф винесли аж 2 липня 2026 року. Це майже п’ять місяців після виявлення. Суд просто не міг проігнорувати такий очевидний пропуск строку – і не проігнорував.
Окремо варто згадати, на яку практику послався суд у своєму рішенні. Європейський суд з прав людини у справі «Надточій проти України» (скарга №7460/03) зафіксував важливу річ: український уряд сам визнав, що адміністративна відповідальність за КУпАП має кримінально-правовий характер. А це тягне за собою серйозні наслідки: тут працюють ті самі принципи, що й у кримінальному праві. Презумпція невинуватості. Обов’язок держави доводити провину, а не людини – свою невинуватість. Тлумачення всіх сумнівів виключно на користь особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 це теж підтверджено: адміністративна відповідальність в Україні ґрунтується на конституційних принципах, зумовлених верховенством права. Тобто не можна людину штрафувати «на всяк випадок» або «бо ми так вирішили». Кожен штраф має спиратися на докази і вкладатися в строки.
Є ще один показовий момент з цієї справи. Позивач надав суду витяг із застосунку Резерв+, де станом на 29 червня 2026 року вже стояв запис про порушення правил військового обліку – неприбуття за повісткою, дата звернення до Нацполіції 14.02.2026. Але сам по собі цей запис у реєстрі – не доказ отримання повістки. Він лише показує, що ТЦК вважає особу порушником. А от чи були для цього законні підстави – зовсім інше питання, яке якраз і має перевірятися в суді.
Які практичні уроки можна винести з усього сказаного?
Перше і найочевидніше: отримали постанову про штраф за неявку до ТЦК – не поспішайте одразу платити. Подивіться на дати. Коли виявили порушення і коли винесли саму постанову. Якщо між цими датами більше трьох місяців – це вже готова підстава для оскарження.
Друге: завжди вимагайте від ТЦК доказів того, що ви отримали повістку. Жодних доказів – немає складу правопорушення. І це не ваша вигадка чи хитрість, а пряма вимога закону: тягар доказування лежить на тому, хто звинувачує.
Третє: не пропустіть строк на оскарження. Він становить десять днів з дня винесення постанови. Пропустите – доведеться ще й поновлювати строк, а це зайвий клопіт, якого цілком можна уникнути.
Четверте: якщо ТЦК не подає відзив на ваш позов – це грає виключно на вашу користь. Суд розглядає справу за наявними матеріалами, а оскільки доводити правомірність штрафу має відповідач, його мовчання працює проти нього ж.
Справа № 686/20030/26 – не про те, як ухилитися від мобілізації. Вона про те, що навіть в умовах воєнного стану державні органи зобов’язані діяти в межах закону, а не за принципом «я начальник – ти дурень». Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом із Порядком №560 встановлюють чітку процедуру виклику військовозобов’язаних. Якщо ТЦК цю процедуру порушує – чи то не фіксує належним чином вручення повісток, чи то пропускає строки притягнення до відповідальності – скасування штрафу ТЦК стає не просто бажаним, а юридично передбачуваним результатом.