Уявіть, що ви відкриваєте застосунок «Резерв+» і раптом бачите запис: ви – порушник правил військового обліку, ще й зі штрафом. Причина – «не стали на військовий облік за новою адресою». От тільки ви вже понад чверть століття не живете в Україні. Саме в такій ситуації опинився позивач у справі №160/17482/26, і його історія стала показовим прикладом того, як працює принцип обґрунтованості рішень державних органів.
Давайте розберемо цю справу покроково – без зайвої канцелярщини, але з усіма юридичними деталями, які справді мають значення.
З чого все почалося
14 червня 2026 року чоловік зайшов у «Резерв+» і виявив там неприємний сюрприз. ТЦК вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомості про те, що він порушив правила військового обліку. Більше того – стояла позначка про розшук. А причина порушення – не став на облік за новою адресою.
Позивач був щиро здивований. Річ у тім, що згідно з витягом із реєстру територіальної громади, він востаннє був зареєстрований на території України аж у 1999 році – в Києві. Після цього – жодних реєстрацій. Натомість документи підтверджували його постійне проживання в Угорщині.
15 червня він подав заяву до ТЦК із проханням скасувати та видалити записи про порушення. Але отримав лист-відмову. І тоді пішов до суду.
Що вимагав позивач
Позовні вимоги були чіткими. По-перше – визнати дії ТЦК протиправними щодо внесення, збереження та відображення в Реєстрі та «Резерв+» відомостей про нього як про порушника. По-друге – зобов’язати відповідача видалити ці записи і припинити їх показувати в застосунку.
Відповідач, як це часто буває, з позовом не погодився. У відзиві наголосив, що діяв у межах закону. Але коли справа дійшла до доказів – усе стало на свої місця.
Чотири факти, які ТЦК мав довести – і не довів
Суд підійшов до аналізу ситуації системно. Логіка була бездоганною: якщо людину звинувачують у тому, що вона «не стала на військовий облік за новою адресою», то для правомірності такого запису відповідач мусить довести чотири речі.
Перше – що позивач справді змінив місце проживання. Друге – що він прибув до нового місця проживання. Третє – що через це виник обов’язок стати на військовий облік. І четверте – що він цього обов’язку не виконав у встановлений строк.
Якщо бодай одна з цих ланок випадає – усе звинувачення розсипається. І суд побачив, що в цій справі випали всі чотири.
Чому доказів не було
Ключова норма, на яку послався суд, – це частина перша статті 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Вона передбачає, що на військовий облік військовозобов’язаних стають, зокрема, ті, хто прибув з інших місцевостей або з-за кордону на нове місце проживання.
Зверніть увагу: закон пов’язує обов’язок не з громадянством України чи фактом перебування в Реєстрі. А з конкретним юридичним фактом – прибуттям на нове місце проживання. І якщо такого факту немає – немає й обов’язку.
А що було в матеріалах справи? Витяг із реєстру територіальної громади показав, що позивач був зареєстрований у Києві лише до серпня 1999 року. Жодних даних про реєстрацію після цієї дати – не існує. Натомість є документи про постійне проживання в Угорщині.
ТЦК не надав суду ані дати прибуття позивача в Україну, ані адреси його нового місця проживання, ані джерел, з яких було отримано інформацію про порушення. Просто запис у Реєстрі – і все. Але сам запис не може бути доказом власної правомірності. Інакше це замкнене коло: ми внесли дані, отже, дані правильні, бо ми їх внесли.
Чому ТЦК не врятували формальні аргументи
Цікавий момент: суд прямо зазначив, що позивач як громадянин України справді підлягає взяттю на військовий облік – і це не оспорюється. Питання було не в тому, чи має він бути в Реєстрі взагалі. Питання – у конкретному записі про порушення правил військового обліку.
І тут суд застосував частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України: саме суб’єкт владних повноважень зобов’язаний доводити правомірність своїх дій. Не позивач має доводити, що він не порушував. А ТЦК має довести, що порушення було.
Це принципова різниця, яка часто визначає результат адміністративного спору.
Що сказано в Порядку ведення Реєстру
Суд також послався на Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2026 року №981. Цей документ прямо передбачає, що одним із завдань Реєстру є перевірка достовірності відомостей.
Більше того, пункт 43 Порядку №981 встановлює механізм виправлення недостовірних відомостей за результатами розгляду мотивованої заяви. А пункт 50 – обов’язок вживати заходів, коли факт недостовірності виявлено.
Іншими словами, закон не просто дозволяє виправляти помилки в Реєстрі – він цього вимагає. Позивач подав заяву – ТЦК відмовив без жодного обґрунтування по суті. Лист №ЩТ/3043 від 17 червня 2026 року обмежився формальною відмовою без жодних доказів порушення.
Що вирішив суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Дії ТЦК визнано протиправними. Відповідача зобов’язали виключити з Реєстру відомості про порушення правил військового обліку з причини «не стали на військовий облік за новою адресою» та забезпечити припинення їх відображення в «Резерв+».
До речі, суд окремо наголосив на важливому нюансі: йдеться саме про видалення запису про конкретне порушення, а не про виключення позивача з Реєстру як такого. Це різні речі. Людина залишається на військовому обліку як громадянин України – але без ганебної позначки, яку ТЦК не зміг обґрунтувати.
Крім того, суд стягнув із ТЦК на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Чим ця справа цікава для інших
По-перше, вона нагадує базову істину адміністративного права: державний орган має не лише право щось робити, а й обов’язок довести, що для цього були підстави. Якщо ТЦК вносить до Реєстру відомості про порушення правил військового обліку – він мусить мати на руках факти, а не лише власний попередній запис.
По-друге, справа показує, що сам факт відображення інформації в «Резерв+» не є вироком. Якщо ви бачите там відомості, які не відповідають дійсності, – у вас є механізм захисту. Спочатку заява до ТЦК, а якщо відмовили – суд.
По-третє, суд застосував логіку «чотирьох фактів» – і це хороший орієнтир для тих, хто збирається оскаржувати подібні записи. Недостатньо просто сказати «мене не було в Україні». Треба показати: зміни місця проживання не відбулося, обов’язок не виник, строк не пропущено.
І нарешті, ця справа демонструє, що навіть коли йдеться про військовий облік – сферу, де державний інтерес особливо вагомий, – органи влади не звільняються від обов’язку бути обґрунтованими. Конституція України, стаття 19, працює однаково для всіх: діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Ніяких винятків для ТЦК вона не робить.