Уявіть ситуацію: банк виграв суд, з вас стягнули солідарно понад 6 мільйонів гривень боргу, і вашу квартиру вже виставили на електронні торги. Ви дізнаєтеся, що хтось із ваших співвідповідачів подав апеляційну скаргу, суд зупинив дію рішення, а виконавець навіть виніс постанову про зупинення виконавчого провадження. Але квартира чомусь і далі висить на сайті ДП «СЕТАМ» із позначкою «Реєстрація учасників». Що робити? Можливо, подати заяву про забезпечення позову?
Саме таку спробу зробила одна з відповідачок у справі № 910/8212/25. І саме цю спробу Верховний Суд визнав юридично безперспективною. Давайте розберемося чому – і які висновки з цієї історії варто взяти на озброєння.
Як усе починалося: борг, рішення суду і квартира на торгах
Спочатку – коротко про фабулу. Господарський суд міста Києва у листопаді 2025 року задовольнив позов АТ «Оксі Банк» і стягнув солідарно з трьох відповідачів – двох товариств та фізичної особи – понад 6,2 млн грн кредитної заборгованості. Серед боржників опинилася й жінка, яка була поручителем.
На виконання рішення видали наказ, приватний виконавець відкрив виконавче провадження, наклав арешт на квартиру боржниці, провів оцінку і виставив нерухомість на електронні торги через ДП «СЕТАМ». Окремо варто зазначити: це виконавче провадження об’єднали з іншими у зведене – тобто квартиру почали реалізовувати в межах не одного, а кількох боргових проваджень одразу.
Тим часом інший співвідповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд відкрив провадження і – увага – зупинив дію рішення до завершення апеляційного перегляду. Приватний виконавець, отримавши відповідну ухвалу, виніс постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Здавалося б, усе: жодних торгів, квартира в безпеці. Але не тут-то було.
Забезпечення позову як спроба врятувати квартиру
Виявилося, що на практиці зупинення одного виконавчого провадження зовсім не означає автоматичного блокування аукціону. Торги за квартирою тривали, реєстрація учасників не припинялася, а організатор – ДП «СЕТАМ» – не отримав (або принаймні не врахував) жодних розпоряджень про зупинення.
І от власниця квартири звертається до апеляційного суду із заявою про забезпечення позову. Її вимоги: зупинити виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні, заборонити реалізацію майна і проведення електронних торгів. Логіка зрозуміла: якщо виконавець не зупинив аукціон, хай це зробить суд.
Проте Північний апеляційний господарський суд у задоволенні заяви відмовив. Аргумент: виконавче провадження і так уже зупинене постановою приватного виконавця, отже, ризик реалізації майна відсутній.
Чому Верховний Суд не погодився з доводами скаржниці – але залишив ухвалу без змін
Жінка оскаржила цю відмову до Верховного Суду. У касаційній скарзі вона наполягала: апеляційний суд обмежився поверхневим висновком, не дослідив, чи справді постанова виконавця була направлена до ДП «СЕТАМ», і не врахував реального стану речей – аукціон 1 червня 2026 року не відбувся, що призвело до автоматичної уцінки квартири на 15% перед наступними торгами.
І справді – колегія суддів Касаційного господарського суду визнала: зупинення одного виконавчого провадження не є підставою для зупинення інших проваджень, які входять до складу зведеного. Іншими словами, ризик того, що квартиру продадуть за боргами з інших проваджень, був цілком реальним.
Але ключовий момент – і він вартий того, щоб його запам’ятати – полягає ось у чому.
Забезпечення позову та зупинення дії судового рішення – це два різні процесуальні інститути. Вони мають різне призначення, різний інструментарій і різну мету.
Забезпечення позову, передбачене статтями 136–137 Господарського процесуального кодексу України, застосовується для того, щоб гарантувати виконання майбутнього судового рішення. Натомість зупинення дії рішення суду першої інстанції під час апеляційного оскарження – це імперативна вимога закону (частина п’ята статті 262 ГПК України), яка не залежить від бажання сторін чи подання ними якихось заяв.
Верховний Суд чітко розмежував: якщо заявниця вважає, що обов’язкове зупинення дії рішення не відбулося в межах виконавчого провадження або відбулося не в повному обсязі, вона може скористатися зовсім іншими процесуальними інструментами – зокрема, судовим контролем за виконанням судових рішень (стаття 339-1 ГПК України). Але не забезпеченням позову.
Два різні світи: про що варто пам’ятати
Колегія суддів наголосила ще на одному важливому моменті. Заявниця не довела зв’язку між заходами забезпечення позову, яких вона вимагала, і самим предметом спору. Нагадаю: справа № 910/8212/25 – це спір про стягнення кредитної заборгованості. Квартира ж фігурує в ній не як предмет іпотеки чи спору про право власності, а лише як майно, на яке звертається стягнення в межах виконавчого провадження.
Це принципова відмінність. Якби йшлося, скажімо, про позов про визнання права власності на квартиру чи про виключення її з-під арешту – тоді так, зупинення продажу майна було б логічним заходом забезпечення позову (пункт 6 частини першої статті 137 ГПК України). Але у спорі про стягнення грошей – ні.
Практичний висновок від Верховного Суду гранично зрозумілий: не можна використовувати інститут забезпечення позову як універсальний рятівний круг у ситуаціях, для яких закон передбачає окремі, спеціальні механізми захисту.
Якщо дію рішення зупинено – вимагайте від виконавця неухильного виконання цього імперативу. Якщо він зволікає – оскаржуйте його бездіяльність. Якщо організатор торгів ігнорує постанову про зупинення – добивайтеся судового контролю. Але не підміняйте один процесуальний інститут іншим. Бо, як показує справа № 910/8212/25, обраний не за призначенням інструмент не дасть бажаного результату – навіть якщо по суті ви маєте рацію.