Уявіть ситуацію: прокурор подає позов про стягнення вашого майна в дохід держави, бо вважає його необґрунтованим активом. І одразу ж просить суд накласти арешт на це майно – ви більше не можете його продати, подарувати чи переоформити. Причому все це відбувається ще до того, як суд взагалі розглянув справу по суті. Саме така ситуація склалася в одній зі справ, яка нещодавно дійшла до Верховного Суду.
Давайте розберемося, що вирішив суд і чому це важливо для всіх, хто може зіткнутися з подібними позовами.
Суть спору: два автомобілі та підозра прокурора
У червні 2025 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом про визнання необґрунтованими активів. Відповідачами виступили троє осіб: полковник Збройних Сил України (назвемо його ОСОБА_1), його теща та його дочка.
Про які активи йшлося? Про два автомобілі Toyota C-HR (один із них – гібридна версія) загальною вартістю майже 2 мільйони гривень. Перший автомобіль, вартістю 1 381 630 грн, придбала теща військовослужбовця у січні 2023 року. Другий, вартістю 564 789 грн, зареєструвала на себе дочка у квітні того ж року.
Прокурор стверджувала, що насправді обидва авто придбані за дорученням самого полковника, який на той момент обіймав посаду начальника одного з управлінь оперативного командування Сухопутних військ. А отже, мав статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави – і підпадав під дію антикорупційного законодавства.
Чому прокурора насторожили ці покупки
Річ у тім, що, проаналізувавши доходи всіх причетних осіб, прокурор дійшла невтішного висновку: жоден з формальних покупців просто не мав достатньо грошей на такі придбання.
Судіть самі. Дохід тещі за весь період з 1998 року до початку 2023-го склав трохи більше 533 тисяч гривень. А автомобіль коштував майже 1,4 мільйона. Дочка ж узагалі отримала перший офіційний дохід лише у третьому кварталі 2022 року – і до квітня 2023-го заробила близько 11,5 тисяч гривень. При цьому вона встигла придбати не лише авто за півмільйона, а й дві земельні ділянки.
Ще один цікавий момент: камери відеоспостереження в Одесі майже щодня фіксували автомобіль, зареєстрований на тещу, хоча сама вона проживає за 150 кілометрів від міста. За кермом цього авто її жодного разу не бачили – натомість ним користувалися полковник, його дружина та дочка.
Усе це разом, на думку прокурора, вказувало на те, що справжнім власником обох автомобілів є саме військовослужбовець, а оформлення на родичів – лише спосіб приховати необґрунтовані активи.
Забезпечення позову: що просив прокурор і чому
Одночасно з поданням позову прокурор звернулася до суду із заявою про забезпечення позову. Вона просила накласти арешт на обидва автомобілі – тобто заборонити власникам розпоряджатися цим майном (продавати, дарувати, переоформлювати).
Чому це було потрібно? Логіка прокурора досить проста. Якщо відповідачі продадуть або переоформлять спірні авто до ухвалення остаточного рішення у справі, стягнути їх у дохід держави буде неможливо. А процедура відчуження транспортного засобу займає лічені дні. Тож без арешту весь позов втрачає практичний сенс.
І суд першої інстанції, і Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду погодилися з такими аргументами. 19 червня 2025 року суд наклав арешт на обидва автомобілі шляхом заборони розпорядження ними. Важливий нюанс: користуватися авто власникам не заборонили – лише відчужувати.
Що оскаржили відповідачі
Представники тещі та дочки подали касаційні скарги до Верховного Суду. Їхні аргументи зводилися до кількох ключових тез.
По-перше, вони наполягали, що прокурор не додала до заяви про забезпечення позову жодного доказу. Усі докази містилися в додатках до позовної заяви, а суди самостійно (без клопотання прокурора) «перетягнули» їх для обґрунтування арешту. Це, мовляв, порушує принципи змагальності та диспозитивності – фундаментальні засади цивільного судочинства.
По-друге, скаржники вказували на штучне завищення вартості автомобілів і на те, що жодних дій з їх відчуження вони не вчиняли, хоча знали про перевірку ще з травня 2025 року. Тож ризик приховування майна, на їхню думку, був надуманим.
По-третє, представник дочки наполягав, що прокурор мала сплатити судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, а оскільки вона цього не зробила – суд повинен був повернути заяву.
Позиція Верховного Суду: чому арешт залишили в силі
Верховний Суд відхилив касаційні скарги, залишивши рішення попередніх інстанцій без змін. У постанові від 06 травня 2026 року колегія суддів навела кілька важливих аргументів.
Щодо «відсутності доказів». Суд звернув увагу на те, що позовна заява та заява про забезпечення позову подавалися одночасно. Ба більше – у тексті заяви про забезпечення позову прокурор прямо зазначила, що копії документів, які підтверджують її доводи, містяться в додатках до позовної заяви. До того ж суд першої інстанції розглянув заяву про забезпечення вже після відкриття провадження у справі по суті – тобто всі матеріали вже перебували в розпорядженні суду.
Тут важливий момент: у Цивільному процесуальному кодексі України немає вимоги подавати окремий пакет доказів виключно для заяви про забезпечення позову. Суд має право оцінювати всю сукупність наявних матеріалів.
Щодо ризику відчуження. Верховний Суд наголосив: у справах про визнання необґрунтованими активів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися спірним майном є беззаперечною. Доводити, що такого ризику немає, – справа відповідача, а не прокурора. Інакше кажучи, стандарт доказування тут не такий високий, як уявляли собі скаржники. Ключова фраза з постанови: «Надання доказів щодо очевидних речей свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування».
Щодо судового збору. Суд послався на пункт 15 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється. Це правило, як підтвердив Верховний Суд, поширюється і на заяву про забезпечення такого позову.
Про що варто пам’ятати
Ця справа цікава тим, що Верховний Суд фактично сформулював спеціальний, дещо знижений стандарт для забезпечення позову в категорії спорів про необґрунтовані активи. Прокурору достатньо навести дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими. А от спростування цих даних і доведення недоцільності арешту лягає саме на відповідача.
Крім того, суд підтвердив, що одночасне подання позову і заяви про його забезпечення з єдиним пакетом доказів є цілком законною практикою. Жодних окремих томів для «забезпечувальної» заяви формувати не потрібно – це було б зайвим формалізмом.
І нарешті, важливе уточнення про арешт. Накладений судом арешт шляхом заборони розпорядження не позбавляє власника права користуватися майном. Автомобілі залишаються у володінні відповідачів – їх просто не можна продати чи переоформити до завершення розгляду справи. Це дозволяє дотримати баланс між інтересами держави (зберегти активи для можливого стягнення) та правами власників (продовжувати ними користуватися).
Справу розглянуто – тепер слово за судом першої інстанції, який має вирішити долю спірних автомобілів уже по суті. Чи визнають їх необґрунтованими активами і стягнуть у дохід держави, чи відповідачі доведуть законність походження коштів на їх придбання – покаже час. Але одне можна сказати точно: практика Верховного Суду щодо забезпечення позову в цій категорії справ стала значно визначенішою.