Уявіть ситуацію: на околиці міста вантажівки висипають на землю десятки тонн речовини, схожої на болото з металевою стружкою. Пахне мастилом. Через три роки екологи фіксують: ґрунт отруєний, а збитки сягають мільйонів гривень. Саме такий сюжет ліг в основу кримінальної справи, яка вже понад вісім років кочує між судовими інстанціями. І ось 1 квітня 2026 року Верховний Суд знову сказав своє слово – апеляційний вирок скасовано, справу відправлено на новий розгляд.
Чому так сталося і що пішло не так у роботі апеляційного суду? Давайте розбиратися по суті.
Що сталося у травні 2018 року
За версією обвинувачення, мешканець Шепетівки ОСОБА_8, колишній підприємець, організував прийом небезпечних відходів на земельній ділянці комунальної власності. Йшлося про шлам шліфувальний (металошлам) – відходи III класу небезпеки. За документами цей вантаж мав їхати з Луцька до Горішніх Плавнів на Полтавщині, але маршрут змінився в дорозі. Водії отримали нові вказівки по телефону – і тонни небезпечного сміття осіли на шепетівській землі.
Сума збитків, за підрахунками екологів, перевищила 3,3 мільйона гривень. Обвинувачення кваліфікувало дії за ч. 2 ст. 239 Кримінального кодексу України: забруднення земель відходами, шкідливими для довкілля, що спричинило тяжкі наслідки.
Перший раунд: виправдання
Шепетівський міськрайонний суд у травні 2023 року виніс виправдувальний вирок. Позиція суду була чіткою: обвинувачення не змогло довести вину ОСОБА_8 належними й допустимими доказами. Частину документів суд визнав недопустимими – зокрема, акти Державної екологічної інспекції, адже вони були складені до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Експертний висновок Дніпровського державного медичного університету також відхилили: фахівець не був атестованим судовим експертом. Показання свідків-водіїв суд оцінив критично, вказавши на суперечності з товарно-транспортними накладними.
Здавалося б, крапка. Але прокуратура й потерпіла сторона – Шепетівська міська рада – подали апеляційні скарги.
Апеляція: гойдалка обвинувальних вироків
Хмельницький апеляційний суд у березні 2024 року скасував виправдувальний вирок і визнав ОСОБА_8 винним. Призначив два роки позбавлення волі й одразу звільнив від покарання через закінчення строків давності. Проте Верховний Суд у серпні 2024 року цей вирок скасував – апеляція послалася на показання свідка, якого не допитувала безпосередньо, і не перевірила належним чином згаданий висновок університету.
У вересні 2025 року Хмельницький апеляційний суд ухвалив новий обвинувальний вирок – і знову з тим самим результатом: винний, два роки, звільнення за давністю. І саме цей вирок став предметом нового касаційного розгляду.
У чому ключова проблема другого апеляційного вироку
Колегія суддів Верховного Суду вказала на істотні суперечності, які самі по собі є підставою для скасування рішення. І ці суперечності – не технічна дрібниця, а питання кваліфікації злочину.
Річ у тім, що стаття 239 КК України передбачає відповідальність за два різні діяння: забруднення земель і псування земель. Це не тотожні поняття. Забруднення – це накопичення в ґрунтах важких металів та інших речовин понад природний фон. Псування – ширше поняття, яке охоплює, зокрема, засмічення промисловими й побутовими відходами.
Так от, в обвинувальному акті ОСОБА_8 інкримінували саме забруднення земель. Але апеляційний суд у своєму вироку почав міркувати про «псування (засмічення)» і врахував загальну шкоду: 738 886 грн за забруднення плюс 2 638 879 грн за засмічення – разом понад три мільйони. Саме ця сукупна сума стала підставою для висновку про «тяжкі наслідки».
А тоді – увага – у підсумковому формулюванні апеляційний суд визнав доведеною вину лише в забрудненні земель. Про псування (засмічення) у фінальній частині вироку – жодного слова.
Ось цей розрив між «по дорозі говоримо про одне, а у висновку фіксуємо інше» Верховний Суд і визнав неприпустимим. Тим більше, що апеляція так і не відповіла на просте, але ключове питання: чи можна вважати тяжкими наслідками шкоду від забруднення земель у розмірі 738 886 грн – без додавання сум за засмічення?
Чому це важливо не лише для фігурантів справи
Ця справа – чудова ілюстрація того, як працює (або не працює) механізм притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини. Коли йдеться про забруднення земель, кожна деталь має значення: чи правильно зібрані проби ґрунту, чи атестований експерт, чи не плутає обвинувачення одне діяння з іншим.
До речі, позиція державного обвинувачення в цій справі виявилася неоднорідною. Один із прокурорів у касаційному засіданні частково підтримав скаргу захисту, погодившись, що вирок апеляційного суду потрібно скасувати. Це рідкісна ситуація, яка багато говорить про якість попередніх судових рішень.
Що далі? Хмельницькому апеляційному суду доведеться втретє розглядати цю справу. Вказівки Верховного Суду, надані в постанові від 1 квітня 2026 року, є обов’язковими. А це означає: суд має чітко визначити, що саме інкриміновано обвинуваченому, яке діяння доведено, і чи справді наслідки, які настали, є тяжкими в розумінні ч. 2 ст. 239 Кримінального кодексу України.
Строки давності тим часом спливли ще у 2023 році. Навіть якщо апеляція знову визнає ОСОБА_8 винним, від покарання його звільнять. Але для потерпілої громади, для формування судової практики й для всіх, хто стикається з екологічними правопорушеннями, те, як суд розставить крапки в цій історії, матиме значення. Бо від чіткості формулювань залежить не лише доля однієї людини, а й те, чи запрацює стаття 239 КК України як дієвий інструмент захисту довкілля.