Закриття апеляційного провадження – це не завжди погана новина. Іноді це просто констатація очевидного факту: сперечатися більше немає про що. Саме таку ситуацію розглядав Верховний Суд у справі № 911/408/17, і його висновки варто знати кожному, хто бодай раз подавав апеляційну скаргу.
Давайте розберемося, що там сталося – і чому ця історія цілком може повторитися з вами.
Спочатку – коротко про суть справи
У господарському суді Київської області слухалася справа про банкрутство Дочірнього підприємства «Рожниторф». Ліквідатор подав клопотання: треба затвердити умови продажу майна боржника на аукціоні. Суд першої інстанції 10 листопада 2025 року виніс ухвалу, якою це клопотання задовольнив – визначив, що саме й за скільки продавати.
Здавалося б, звичайна робоча ухвала в межах ліквідаційної процедури. Але один із кредиторів – фізична особа-підприємець – із таким рішенням не погодився. Його аргументи були доволі серйозними: до складу лоту, за його словами, включили не все майно, яке мало б там бути, і водночас додали те, чого там бути не повинно. Плюс до всього – частина майна перебувала в заставі, а початкову ціну заставного й незаставного майна чітко не розмежували. Кредитор подав апеляційну скаргу.
І тут починається найцікавіше.
Несподіваний поворот: ухвала зникає
Поки апеляційна скарга чекала на розгляд, ліквідатор звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд ухвали за нововиявленими обставинами. Виявилося, що одного з об’єктів продажу – земснаряда M3-75/53 – фізично не існує. Тобто продавати фактично немає чого. Ані ліквідатор, ані суд на момент ухвалення рішення про це не знали й не могли знати.
Суд першої інстанції заяву задовольнив. 15 січня 2026 року він скасував власну ж ухвалу від 10 листопада 2025 року в частині продажу того самого земснаряда й ухвалив нове рішення з оновленими умовами продажу. І ось тут виникло ключове питання: а що тепер робити з апеляційною скаргою, яка оскаржує ухвалу, котрої більше не існує?
Що вирішив апеляційний суд
Північний апеляційний господарський суд 29 квітня 2026 року ухвалив постанову, якою закрив апеляційне провадження в частині оскарження скасованої ухвали. В іншій частині – там, де ухвала від 10 листопада залишилася чинною, – суд відмовив у задоволенні скарги. Логіка була простою: немає предмета спору – немає що й розглядати.
Кредитор із цим категорично не погодився й подав касаційну скаргу. Мовляв, суд апеляційної інстанції застосував норму, яка тут взагалі не повинна була застосовуватися. А ще скаржник наголошував, що його не повідомили про судове засідання, де вирішувалася доля ухвали від 10 листопада.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд розглянув касаційну скаргу в межах відкритого провадження – тобто лише в частині закриття апеляційного провадження. І дійшов однозначного висновку: апеляційний суд усе зробив правильно.
Ключова норма, яку застосував апеляційний суд, – це пункт 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Вона говорить: суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. І хоч ця норма сформульована для суду першої інстанції, апеляційні суди теж нею послуговуються – коли предмет оскарження припинив існування.
Тут важливий момент: закриття апеляційного провадження за цією підставою можливе лише тоді, коли предмет спору реально існував на момент відкриття провадження, але зник до моменту ухвалення рішення. Саме це й сталося у справі № 911/408/17. Ухвала від 10 листопада 2025 року була – кредитор її оскаржив. А потім цю ухвалу скасували. Усе логічно.
Верховний Суд наголосив: доводи скаржника зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду та його власного, суб’єктивного тлумачення обставин. Жодних порушень статті 231 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не виявила. Постанова апеляційного суду залишилася без змін.
Чому ця справа важлива для всіх
Коли ви подаєте апеляційну скаргу, варто пам’ятати просте правило: суд не розглядатиме те, чого вже немає. Якщо рішення першої інстанції скасоване або змінене до того, як апеляція дійшла до розгляду по суті, провадження закриють. І це не примха суддів, а пряма вимога Господарського процесуального кодексу України.
До речі, часто буває так: сторона подає апеляцію, а паралельно хтось інший ініціює перегляд тієї ж ухвали за нововиявленими обставинами. Якщо такий перегляд успішний – ухвала скасовується повністю або частково. І тоді апеляційна скарга, яка стосується скасованої частини, просто втрачає сенс. Суд це побачить – і закриє провадження.
Крім того, варто пам’ятати й про фінансовий бік питання. Судовий збір за подання апеляції ніхто не поверне. У справі № 911/408/17 Верховний Суд прямо зазначив: витрати зі сплати судового збору за подання й розгляд касаційної скарги залишаються за скаржником. Тобто ви можете заплатити гроші за оскарження того, що на момент розгляду вже не існує.
Ще один практичний момент: слідкуйте за рухом справи. У цій ситуації апеляційну скаргу подали 24 листопада 2025 року – вже після того, як ліквідатор звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами. Можливо, якби кредитор відстежував ці процеси, він би скоригував свою правову позицію заздалегідь.
Межі касаційного перегляду: про що варто знати
Коли справа доходить до Верховного Суду, він діє суворо в межах відкритого касаційного провадження. Це означає: суд розглядає лише ті доводи, які стали підставою для відкриття провадження. Решта залишається поза увагою.
У нашому випадку касаційне провадження відкрили тільки щодо закриття апеляційного провадження. А от вимоги про скасування інших судових рішень навіть не розглядалися – у відкритті провадження щодо них відмовили. Це важливо розуміти, коли ви готуєте касаційну скаргу: якщо якась частина вимог не проходить через фільтр ухвали про відкриття, Верховний Суд до неї навіть не торкнеться.
До речі, скаржник посилався на практику Верховного Суду щодо неповідомлення учасників справи про судові засідання – зокрема, на постанову від 21 серпня 2025 року у справі № 910/18499/20. Там справді йшлося про те, що неповідомлення членів комітету кредиторів про засідання, на якому ухвалюється рішення про зміну процедури банкрутства, є істотним порушенням. Але в цьому конкретному випадку цей аргумент не спрацював – ключовим було інше: предмета спору просто не стало.
І ще один нюанс, про який часто забувають. Скаржник намагався оскаржити одразу три судові рішення різного рівня в одній касаційній скарзі. Але Верховний Суд чітко відмежував: відкриваємо провадження тільки щодо одного з них, решта – відмова. Це нагадування про те, що касаційне оскарження не працює за принципом «подам усе, що можна, а там розберуться». Суд розбирається вибірково, і далеко не все потрапляє на стіл колегії.
Тому практичний урок зі справи № 911/408/17 простий: перш ніж подавати апеляцію, переконайтеся, що рішення, яке ви збираєтеся оскаржувати, все ще існує в тому вигляді, в якому ви його знаєте. Інакше закриття апеляційного провадження стане лише питанням часу – і ваші витрати на судовий збір перетворяться на плату за урок уважності.