Закриття провадження у справі про неплатоспроможність – це той інструмент, яким кредитори часто намагаються скористатися, коли бачать, що боржник не поспішає розраховуватися. Логіка проста: якщо людина приховала частину майна або вказала в декларації неправдиві дані – який сенс продовжувати процедуру? Хай відповідає за боргами у звичайному порядку, без жодних «банкрутних» привілеїв.
Саме таку стратегію обрав один із найбільших банків країни – АТ «Райффайзен Банк» – у справі про неплатоспроможність фізичної особи, яка дійшла до Верховного Суду. Банк вимагав закрити провадження, наполягаючи: боржниця подала недостовірні декларації, активів для погашення боргів немає, а вся процедура – не більше ніж спосіб уникнути відповідальності.
Але суди всіх трьох інстанцій сказали «ні». Чому? Давайте розберемо цю історію детально – вона добре показує, як працюють запобіжники Кодексу України з процедур банкрутства і чому навіть вагомі, на перший погляд, аргументи кредитора іноді не спрацьовують.
З чого все почалося
У листопаді 2022 року Господарський суд Тернопільської області відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та ввів процедуру реструктуризації боргів. Боржниця мала двох кредиторів: АТ «Райффайзен Банк» із вимогами на 2,9 мільйона гривень та фізичну особу з вимогами на 3,6 мільйона.
Процедура реструктуризації – це, по суті, спроба домовитися. Боржник разом із кредиторами шукає компроміс: як змінити умови погашення боргів, щоб людина могла поступово розрахуватися, не втрачаючи останнього. Керуючий реструктуризацією перевіряє декларації боржника, надсилає запити до державних реєстрів, з’ясовує реальний майновий стан.
Якщо домовитися не вдається – суд визнає особу банкрутом і переходить до процедури погашення боргів. Саме так і сталося: у січні 2024 року боржницю визнали банкрутом. Постанова набрала законної сили. Банк її не оскаржив.
Раптовий поворот: банк вимагає закрити справу
Через півтора року – у травні 2025-го – банк подає клопотання про закриття провадження у справі про неплатоспроможність. Аргументи: декларації боржниці за 2020 та 2021 роки містять недостовірну інформацію, жодних активів у неї немає, реальної можливості задовольнити вимоги кредиторів не існує. А отже, вся процедура – фікція.
Тут важливий момент. Справді, пункт 1 частини 7 статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає: якщо боржник вказав у декларації неповну або недостовірну інформацію і не виправив її протягом семи днів після звіту керуючого реструктуризацією – суд зобов’язаний закрити провадження. Жодних «можливо» чи «на розсуд суду». Це безумовний запобіжник від недобросовісних боржників.
Але є нюанс, який банк, схоже, проігнорував.
Чому суди відмовили
Річ у тім, що питання достовірності декларацій уже було предметом ретельної перевірки. Керуючий реструктуризацією у встановленому порядку зробив усе, що вимагає закон: надіслав запити до уповноважених органів, перевірив дані про майно боржниці та членів її сім’ї, підготував звіт. Жодних розбіжностей, неповноти чи недостовірності виявлено не було.
Саме на підставі цього звіту суд і ухвалив постанову про визнання боржниці банкрутом у січні 2024 року. І цю постанову, нагадаю, банк не оскаржив.
Коли ж через півтора року кредитор прийшов із клопотанням про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, посилаючись на ті самі декларації, – суди цілком логічно розцінили це як спробу переглянути вже ухвалене рішення в обхід процедури оскарження. Уявіть: суд дослідив обставини, оцінив докази, виніс постанову, вона набрала законної сили. А тепер кредитор каже: «Давайте повернемося на крок назад і подивимося ще раз». Але так не працює.
Верховний Суд у своїй постанові від 8 квітня 2026 року повністю підтримав цю логіку. Колегія суддів наголосила: обставини щодо достовірності декларацій уже отримали належну правову оцінку на стадії реструктуризації. Повторне порушення цього питання після набрання постановою законної сили є нічим іншим, як спробою перегляду судового рішення поза межами встановленої законом процедури.
Що ще важливо: пасивність кредитора
У касаційній скарзі банк нарікав на бездіяльність арбітражного керуючого та затягування процедури. Мовляв, справа тягнеться з 2022 року, а результату немає. Але й тут виявилася показова деталь: за весь час банк жодного разу не подавав скарг на дії чи бездіяльність арбітражного керуючого.
Верховний Суд уже неодноразово висловлював позицію з цього приводу. Пасивна поведінка кредитора, який не реагує на роботу ліквідатора чи керуючого реструктуризацією, свідчить про відсутність реальної зацікавленості в ефективності процедури. Простіше кажучи: якщо вас щось не влаштовує – дійте. Скаржтеся, ініціюйте розгляд, ставте питання перед судом. А мовчазне очікування роками, а потім раптова вимога закрити провадження у справі про неплатоспроможність – це, м’яко кажучи, непослідовна стратегія.
Добросовісність боржника як ключовий принцип
Кодекс України з процедур банкрутства побудований навколо однієї центральної ідеї: правом на реабілітацію і звільнення від боргів може скористатися лише чесний і сумлінний боржник. Людина, яка не приховує майно, не вводить суд і кредиторів в оману, відкрито співпрацює з керуючим реструктуризацією.
Саме для перевірки добросовісності закон і передбачає механізм перевірки декларацій на стадії реструктуризації. І якщо цю перевірку проведено, порушень не виявлено, а рішення суду про перехід до наступної стадії ніхто не оскаржив – повертатися назад уже неможливо. Це не технічна формальність, а принцип правової визначеності.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду чітко зазначила: судові рішення в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування немає. Касаційну скаргу банку залишено без задоволення.
Із цієї історії можна зробити простий, але цінний практичний висновок. Кредитору, який бере участь у справі про неплатоспроможність фізичної особи, варто бути уважним на кожному етапі. Якщо є сумніви щодо достовірності декларацій – порушуйте це питання одразу, на стадії реструктуризації. Якщо суд виніс рішення, з яким ви не згодні – оскаржуйте його у встановленому порядку, не відкладаючи на потім. Чекати півтора року, а тоді намагатися повернути процедуру назад через клопотання про закриття провадження у справі про неплатоспроможність – шлях, який Верховний Суд абсолютно чітко визнав безперспективним.