Залишення позову без розгляду – це крайній захід, а не інструмент покарання позивача за те, що той не зміг подати витребувані судом докази. Саме цю межу між законною процесуальною санкцією та порушенням права на судовий захист провів Верховний Суд у постанові від 09 червня 2026 року у справі № 922/468/22. І зробив це доволі переконливо.
Давайте розберемося, із чого все почалося. У лютому 2022 року Асоціація об’єднань співвласників багатоквартирного будинку «Перша Харківська Асоціація ОСББ» звернулася до Господарського суду Харківської області. Суть претензії: мешканцям кількох житлових будинків у Харкові нараховували плату за електричну енергію за тарифом для непобутових споживачів – тобто як для бізнесу. А це значно дорожче, ніж тариф для населення.
Позивач наполягав: оскільки електрика споживається виключно для побутових потреб мешканців, тариф має бути відповідним. До справи долучилися інші учасники – обслуговуючі кооперативи, приватні підприємства, які управляли цими будинками. Вони теж подали позовні вимоги – про визнання договорів з енергопостачальними компаніями укладеними саме для побутових споживачів.
Справа пройшла не одне коло судового розгляду. Верховний Суд ще у липні 2025 року скасував попередні рішення та направив справу на новий розгляд. Причина – суди не дослідили ключове питання: чи прийняті будинки в експлуатацію як житлові об’єкти? Без цього не можна визначити, який тариф має застосовуватися.
І ось тут починається найцікавіше. На новому розгляді Господарський суд Харківської області зобов’язав третіх осіб надати докази прийняття будинків в експлуатацію. Строк – до 22 вересня 2025 року. Але ніхто з них цих документів не подав. Не повідомили суд і про причини – чому не можуть цього зробити. Результат? 5 грудня 2025 року суд залишив позов третіх осіб без розгляду, пославшись на пункт 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Здавалося б, усе логічно: суд витребував докази – позивачі їх не подали – позов залишено без розгляду. Але Центральний апеляційний господарський суд із цим категорично не погодився. Він скасував ухвалу першої інстанції та повернув справу для продовження розгляду. Чому?
Апеляційний суд звернув увагу на те, що один із позивачів – обслуговуючий кооператив «КІМ» – ще 30 жовтня 2025 року надіслав суду клопотання. У ньому він пояснив: ні він, ні інші позивачі не мають доступу до документів про прийняття будинків в експлуатацію. Вони – управителі, а не забудовники. І цього пояснення суд першої інстанції просто не помітив.
Тут важливий момент. Пункт 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України дозволяє залишити позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. Але ключове слово – «необхідні». Не будь-які, а саме ті, без яких неможливо ухвалити рішення по суті.
Чесно кажучи, у цьому й полягає головна проблема багатьох подібних ухвал. Суди іноді сприймають залишення позову без розгляду як автоматичний наслідок будь-якого невиконання ухвали про витребування доказів. Але Господарський процесуальний кодекс України вимагає іншого: суд має спочатку з’ясувати, чи справді без цих документів неможливо розглянути спір.
Верховний Суд, перевіряючи постанову апеляції, повністю підтримав її логіку. Колегія суддів наголосила: визначальною умовою для залишення позову без розгляду є можливість або неможливість вирішення спору по суті. Якщо суд може розглянути справу на підставі наявних доказів – підстав для припинення провадження немає.
Крім того, Верховний Суд послався на власну попередню практику. У постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 916/3734/23 вже було сформульовано: положення процесуального закону пов’язують можливість залишення позову без розгляду не з ухиленням позивача від виконання будь-якої ухвали, а лише з неподанням доказів, які справді унеможливлюють розгляд справи.
І ще один принциповий нюанс, який варто запам’ятати. Суд першої інстанції у своїй ухвалі навіть не пояснив, чому без витребуваних доказів справу не можна розглянути. Просто констатував факт неподання – і все. А цього недостатньо. Процесуальний закон вимагає мотивованого обґрунтування, а не формальної відписки.
До речі, апеляційний суд звернув увагу й на те, що частину інформації – наприклад, про прийняття будинків в експлуатацію – можна було перевірити самостійно. У відкритому доступі на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Суд має такі інструменти. І якщо позивач фізично не може добути документи, а суд – може, то карати позивача за це щонайменше несправедливо.
Верховний Суд також нагадав про базову цінність судового процесу. Право на розгляд справи – це право особи не просто звернутися до суду, а й отримати рішення по суті. Коли суд залишає позов без розгляду без достатніх підстав, він фактично позбавляє людину доступу до правосуддя. А це вже порушення статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка гарантує кожному захист його прав у розумні строки незалежним і справедливим судом.
Касаційну скаргу ТОВ АН «Рестріелт» – одного з учасників справи, який наполягав на залишенні позову без розгляду, – Верховний Суд відхилив. Постанова апеляційного суду залишена без змін. Справа № 922/468/22 повертається до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду по суті.
Який практичний урок із цієї історії? Якщо ви берете участь у судовому процесі й отримали ухвалу про витребування доказів, яких у вас немає, – не мовчіть. Поясніть суду, чому ви не можете їх надати. Заявіть клопотання про витребування цих доказів у тих, у кого вони є. А якщо суд усе одно вдасться до залишення позову без розгляду – оскаржуйте, посилаючись на позицію Верховного Суду у справі № 922/468/22.