Застосування сили ТЦК у Сумах спричинило гучний конфлікт, який зачепив і місцевих мешканців, і поліцію. Анатолій Чередніченко розповів журналістам, що під час сутички працівники територіального центру комплектування та поліцейські застосували до нього фізичну силу. Ця заява одразу викликала хвилю запитань: чи справді було перевищення повноважень, і якщо так – що тепер із цим робитимуть?
Аби прояснити ситуацію, редакція звернулася до Сумського обласного ТЦК та СП із прямими запитаннями. Нас цікавило, чи підтверджують там сам факт застосування фізичної сили своїм представником, за яких обставин це сталося, і головне – чи розпочато службову перевірку. Якщо так, то на якому вона етапі. Відповідь виявилася короткою і водночас дуже показовою: триває досудове розслідування, а будь-які коментарі заборонені законом.
ТЦК послався на статтю 222 Кримінального процесуального кодексу України. Якщо просто: це норма про таємницю слідства. Вона говорить, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора, і лише в тому обсязі, який вони дозволять. Тобто поки триває перевірка, офіційна позиція відомства має лишатися за зачиненими дверима.
Це не примха конкретного військкомату, а загальне правило для всіх кримінальних проваджень. Коли правоохоронці відкривають справу за фактом можливого злочину, слідчий сам вирішує, що можна оприлюднювати, а що ні. Інакше є ризик зруйнувати докази, натиснути на свідків або просто перетворити слідство на ток-шоу. Це захищає не лише інтереси потерпілого, а й права тих, кого підозрюють.
Тут важливий момент: Сумський обласний ТЦК та СП прямо заявив, що не уповноважений оцінювати законність дій учасників інциденту чи повідомляти про осіб, які можуть бути причетними. Саме тому очікувати від них публічних вибачень або визнання провини на цьому етапі не варто. Навіть якщо всередині установи ініціювали внутрішню перевірку, її результати однаково не стануть публічними, поки слідство не дасть «зелене світло».
Коли ми говоримо про застосування сили ТЦК, варто пам’ятати, що закон дозволяє застосовувати фізичний вплив лише у чітко визначених випадках. Наприклад, для припинення правопорушення або затримання особи, яка чинить опір. Але межа між дозволеним і свавіллям дуже тонка. І саме це має з’ясувати слідство: чи були дії працівників співмірними загрозі, чи дотрималися вони процедури, чи зафіксували все належним чином.
Крім того, якщо людина вважає, що до неї безпідставно застосували силу, вона має право самостійно звернутися до Державного бюро розслідувань або прокуратури. Навіть коли ТЦК мовчить через таємницю слідства, потерпілий не обмежений у праві подати окрему заяву, додати медичні довідки, записи з камер. Це може пришвидшити появу об’єктивної картини.
Давайте розберемося, чому суспільство так гостро реагує на подібні історії. Працівники ТЦК виконують державну функцію, але водночас залишаються звичайними людьми, схильними до помилок. Коли застосування сили ТЦК стає темою новин, на поверхню виходить системна проблема: баланс між необхідною вимогливістю у воєнний час і захистом прав пересічних українців. Жодна посадова особа не має імунітету від відповідальності, але й звинувачення без доказів – теж не вихід.
У цій конкретній ситуації ми бачимо, що правоохоронний орган уже розпочав кримінальне провадження. Яка саме стаття Кримінального кодексу фігурує – поки невідомо. Можливо, мова про перевищення влади або службових повноважень (стаття 365 ККУ), а може – про умисне завдання тілесних ушкоджень. Усе залежить від зібраних матеріалів.
А що робити свідкам? Якщо ви стали очевидцем подібного інциденту, фіксуйте все: час, місце, кількість учасників, номери автомобілів, нагрудні знаки. Не втручайтеся фізично, але пізніше повідомте про побачене на гарячу лінію Міноборони або до ДБР. Кілька незалежних свідчень інколи дають більше, ніж місяць кабінетних перевірок.
Коли справа доходить до застосування сили ТЦК, суспільство опиняється перед вибором: вірити одразу двом протилежним версіям чи дати час професіоналам. Юридично безсторонніми тут є саме слідчі. Вони не належать до ТЦК, не залежать від військового керівництва і зобов’язані вивчити все: від рапортів до записів із вуличних камер.
І ще один тонкий нюанс. Письмовий дозвіл слідчого на розголошення інформації – це не бюрократична забаганка. Без нього будь-який пост у соцмережі від імені установи може стати підставою для скасування результатів розслідування, бо сторона захисту скаже: «На установу тиснули, вона дала коментарі до вироку». Тому мовчання ТЦК – це, як не дивно, спосіб зберегти чистоту процедури.
Поки триває досудове розслідування, нам лишається тільки чекати. Не робити передчасних висновків, але й не залишати ситуацію без уваги. Закон передбачає строки досудового розслідування, і якщо справу не закриють за відсутністю складу злочину, ми рано чи пізно дізнаємося правду. Це може статися через повідомлення про підозру або через ухвалу суду, яка розставить усі крапки над «і».
Застосування сили ТЦК у Сумах уже перетворилося на тест для всієї системи. Чи зможуть слідчі відокремити емоції від фактів? Чи вистачить прозорості, щоб громада повірила результатам? Відповіді на ці запитання з’являться не з брифінгу, а з матеріалів справи. А поки вони закриті – і це виправдано буквою закону.