Земельний сервітут для надрокористування – не просто один із можливих варіантів оформлення прав на землю. Це прямий механізм, який законодавець створив саме для власників спецдозволів на видобування корисних копалин. Верховний Суд у справі № 902/152/25 чітко нагадав про це судам нижчих інстанцій і скасував їхні рішення, які ґрунтувалися на хибному підході.
Давайте розберемося, що сталося і чому ця позиція важлива для всіх, хто працює з надрами.
Що трапилося: кар’єр купили, а землю – ні
Уявіть: ви придбали на аукціоні цілісний майновий комплекс кар’єру. Логічно, що разом із ним ви отримуєте й можливість видобувати корисні копалини. Але земельні ділянки під цим комплексом у процес приватизації не потрапили – вони залишилися в постійному користуванні державного підприємства.
Саме так сталося з ТОВ «Будівельна компанія «Нові мінерали». Компанія купила єдиний майновий комплекс ДП «Мурафський кар’єр», отримала спеціальний дозвіл на користування надрами № 4934, уклала угоду з Держгеонадрами – тобто виконала всі формальності. Залишалося оформити право на землю.
Позивач звернувся до Мурафської сільської ради із клопотанням: погодити технічну документацію та встановити земельний сервітут для надрокористування на двох ділянках площею 29,8 га та 17,4 га. Рада відмовила.
Чому відмовила сільрада і що сказали суди
Підстави для відмови виявилися досить строкатими. Комісія з питань земельних відносин посилалася на те, що площа ділянок утричі перевищує площу, визначену спецдозволом, що немає відомостей про державний акт на постійне користування, а розмір плати не враховує специфіку видобутку та потребу в рекультивації.
Господарський суд Вінницької області, а згодом і Північно-західний апеляційний господарський суд у позові відмовили. Але з інших мотивів.
Суди вирішили, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити потреби в інший спосіб. І тут же запропонували альтернативу: мовляв, позивач міг би оформити право оренди або навіть набути землю у власність. Крім того, суди розкритикували технічну документацію – мовляв, не обґрунтовано площу відвалів, а висновки землевпорядника не підкріплені розрахунками. Ну і фінальний аргумент: у прохальній частині позову не визначено конкретного обсягу прав сторін.
Колегія Верховного Суду з таким підходом категорично не погодилася.
Головний висновок: сервітут – не опція, а імператив
Тут важливий момент. Частина четверта статті 66 Земельного кодексу України прямо каже: земельні ділянки для потреб, пов’язаних із користуванням надрами, надаються власникам спецдозволів саме шляхом встановлення земельних сервітутів. Не через оренду, не через право власності – а через сервітут.
Цю норму доповнили у 2019 році, а у 2022-му виклали в новій редакції. Логіка законодавця була простою: спростити надрокористувачам доступ до землі. Адже процедура встановлення сервітуту не вимагає зміни цільового призначення ділянки – це величезний плюс.
Верховний Суд послався і на власну попередню практику. У постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 902/1257/24 вже було зазначено: земельний сервітут – це той юридичний титул, який легітимізує діяльність надрокористувача в межах земельних ділянок. Іншими словами, без сервітуту ви не маєте законного права видобувати копалини – навіть якщо у вас є всі дозволи на надра.
Тому пропозиція судів оформити оренду чи купити землю – це не просто альтернатива, а помилкове тлумачення закону.
Що ще пішло не так у судах першої та апеляційної інстанцій
Колегія суддів звернула увагу ще на кілька речей.
По-перше, невідповідність площі сервітуту площі родовища за спецдозволом – не фатальна проблема. Чинне законодавство не зобов’язує встановлювати сервітути одночасно на всі ділянки в межах усього родовища. Позивач має право оформити сервітут на частину землі – головне, щоб він належними доказами обґрунтував потрібну площу.
По-друге, відмова через те, що в позові не деталізовано обсяг прав, – це, як зазначив Верховний Суд, надмірний формалізм. Позивач додав до позову проєкт договору, де всі ці умови прописані. Мета сервітуту очевидна – видобування корисних копалин.
По-третє, питання плати за сервітут із пільговою ставкою оподаткування. Суди сказали, що пільги застосовуються лише при позасудовому порядку надання землі. Але жодної норми, яка б це підтверджувала, вони не навели. Верховний Суд окремо підкреслив цей момент.
Що далі
Справу № 902/152/25 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга задоволена частково – рішення Господарського суду Вінницької області та постанову апеляції скасовано.
Тепер судам доведеться вдруге пройтися по всіх обставинах. Дослідити технічну документацію, оцінити розрахунки площ, перевірити обґрунтованість плати – але вже з правильним розумінням того, що земельний сервітут для надрокористування є не альтернативою оренді, а єдиним передбаченим законом механізмом.
Колегія у складі суддів Рогач, Краснова та Мачульського фактично нагадала: коли йдеться про надра, правила гри встановлює не місцева рада на власний розсуд, а Земельний кодекс України та Кодекс України про надра. І якщо закон каже «через сервітут» – значить, через сервітут.